Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

— Даніель?

— Я не знаю, — він втомлено протирає очі. — Можливо, зараз ми сваримося через те, що нам не судилося бути разом. Можливо, так життя натякає, що треба розійтися зараз, а інакше потім буде гірше.

— Ти не можеш так вчинити, Даніель! Не кидай мене!

— Я не кидаю. Я роблю паузу в стосунках. Нам потрібно перепочити і зрозуміти, чи дійсно ми хочемо цього.

— Ні, будь ласка. Ми впораємося, Даніель. Не залишай мене!

— Ми впораємося. Обов'язково. Але я не хочу продовжувати сварки, тому приймаю це рішення. Мені теж боляче.

— Тоді не залишай мене!

— Пробач.

— Ні, будь ласка!

Я обіймаю його, ховаючи мокре обличчя в тканині його сорочки. Він теж обіймає мене, але вже не так міцно і не так тепло, як зазвичай.

— Це лише на деякий час. Якщо все буде гаразд — ми обов'язково будемо разом. Я обіцяю тобі. Але не зараз. Не тоді, коли наші стосунки тримаються на волосині. Нам потрібен час.

— Поцілуй мене, — шепочу. — Востаннє. Прошу.

Підіймаю обличчя і дивлюся в його очі. Він цілує мене, а потім йде до спальні. Я декілька секунд стою, перш ніж залишити ключ від його номеру на столі і йду, зачиняючи двері.

Здається, я повертаюся в той стан, який був після смерті Христі.