Читати книгу - "Єретики Дюни"

Дункан і Теґ провели тут увесь ранок лише з однією перервою. Теґа гриз голод, але він не хотів зупиняти заняття. Дунканові вміння здійнялися сьогодні на новий рівень, і він удосконалювався й далі.

Теґ, сидячи в нерухомій консольній клітці, розгорнув сили нападу в комплексному маневрі, вдаряючи зліва, справа та зверху.

Арсенал Харконненів містив силу-силенну екзотичної зброї та тренувальних інструментів, частина з них була відома Теґові лише з історичних записів. Зате Дункан знав їх усіх так добре, що Теґа це захоплювало. Мисливці-шукачі, налаштовані на пробивання силового щита, були частиною тіньової системи, яку вони зараз використовували.

— Вони автоматично вповільнюються, щоб пройти крізь щит, — пояснив Дункан своїм молодечо-старим голосом. — Надто швидкий удар щит, звісно, відіб’є.

— Щити цього типу майже вийшли з моди, — прокоментував Теґ. — У кількох суспільствах вони ще втрималися як різновид спорту, та в інших…

Дункан із блискавичною швидкістю виконав рипосту, яка скинула на підлогу трьох мисливців-шукачів, так їх ушкодивши, що для ремонту знадобилися б послуги техслужб не-кулі. Він знерухомив клітку і призупинив систему, перевівши її на холостий хід, а сам підійшов до Теґа. Дихав глибоко, проте легко. Дивлячись повз Теґа, Дункан усміхнувся і кивнув. Теґ обернувся, але побачив лише край Люціллиної сукні — сама вона вже їх покинула.

— Це наче поєдинок, — зауважив Дункан. — Вона намагається пробитися крізь мій захист, а я контратакую.

— Будь обережним, — промовив Теґ. — Вона повна Превелебна Мати.

— Я знав кількох таких свого часу, башаре.

Теґ укотре почувся розгубленим. Його попереджали, що йому доведеться пристосуватися до цього іншого Дункана Айдаго, та він не повністю розумів постійні ментальні вимоги такого пристосування. Вираз Дунканових очей цієї миті викликав неспокій.

— Наші ролі дещо змінилися, башаре, — сказав Дункан. Підняв з підлоги рушник, обтер обличчя.

— Я не певний, чи зможу ще чогось тебе навчити, — зізнався Теґ. А все ж хотів, щоб Дункан сприйняв усерйоз його попере­дження щодо Люцілли. Невже Дункан уявляв, що Превелебні Матері тих древніх часів були точнісінько такими ж, як теперішні жінки? Теґ вважав, що це малоймовірно. Сестринство, як і все живе, постійно розвивалося та змінювалося.

Для Теґа було очевидним, що Дункан ухвалив рішення про своє місце в комбінаціях Тарази. Дункан не просто чекав свого часу. Тренував своє тіло, щоб сягнути вершини, яку вибрав сам, і зробив власне судження щодо Бене Ґессерит.

«Зробив це судження на основі недостатніх даних», — подумав Теґ.

Дункан дав рушнику впасти і якусь мить придивлявся до нього.

— Дозволь мені самому вирішувати, чого ти можеш навчити мене, башаре.

Обернувся і, примруживши очі, глянув на Теґа, що сидів у клітці.

Теґ глибоко вдихнув. Почув слабкий запах озону, що струменів із цього незносимого Харконненівського обладнання, яке цокотіло собі, чекаючи у повній готовності повернення Дункана до дій. Та все перебивав гіркуватий запах поту гхоли.

Дункан чхнув.

Теґ принюхався, розпізнаючи всюдисущу куряву, підняту їхніми рухами. Інколи її легше було відчути на смак, ніж нюхом. Лужний смак. Над усім здіймався запах освіжувачів повітря і регенераторів кисню. У систему вбудовано аромат, виразно квітковий, але Теґ не міг розпізнати квітів. За місяць їхнього перебування тут куля набралася ще й людських запахів, що повільно додавалися до первісного набору — поту, кухні, повторно використовуваних відходів. Ці останні мали надокучливий запах, якого ніяк не вдавалося остаточно позбутися. Чомусь ці нагадування про їхню присутність здавалися Теґові дивно образливими. Він помічав, що принюхується і прислухається, чи не вторгнувся хтось чужий, шукає чогось ще, крім відлуння їхніх кроків і приглушеного металічного брязкання з кухні.

Його думки перебив голос Дункана.

— Ти дивна людина, башаре.

— Про що ти?

— Ця твоя надзвичайна схожість із Герцогом Лето. Таке ж обличчя. Він був трохи нижчим від тебе, але в усьому іншому…

Хитнув головою, думаючи про плани Бене Ґессерит, які приховуються за генетичними маркерами на обличчі Теґа: цей яструбиний вигляд, лінії зморщок і те внутрішнє, певність своєї моральної вищості.

Чи моральної і чи вищості?

Згідно із записами, які він бачив у Твердині (а Дункан був певний, що їх помістили там навмисно, щоб він їх знайшов), Теґова репутація була ледь не всесвітнім феноменом у всьому людському суспільстві цього віку. Під час битви під Марконом досить було ворогам довідатися, що Теґ особисто їм протистоїть, — і вони негайно ж запросили миру. Чи було це правдою?

Дункан глянув на Теґа у клітці консолі й поставив йому це питання.

— Репутація може бути чудовою зброєю, — промовив Теґ. — Часто запобігає надмірному кровопролиттю.

— А чого ти під Арбело пішов попереду своїх військ? — спитав Дункан.

Теґ здавався здивованим.

— Де ти про це дізнався?

— У Твердині. Ти міг загинути. Чому б це послужило?

Теґ нагадав собі, що в цій молодій плоті перед ним міститься незнана мудрість, яка, напевне, і спрямовує Дункана в пошуках інформації. Теґ здогадувався, що саме цей обшир невідомості робить Дункана особливо цінним для Сестринства.

— За попередні два дні під Арбело ми зазнали значних втрат, — сказав Теґ. — Я не зумів правильно оцінити страх і фанатизм ворогів.

— Але ризик…

— Те, що я йшов попереду, казало моїм людям: «Я ризикую разом із вами».

— Записи Твердині розповідають, що Арбело стало наслідком брудних підступів лицеплясів. Патрін казав мені, що ти наклав вето на пропозицію своїх радників, які умовляли тебе очистити планету, стерилізувати її та…

— Тебе там не було, Дункане.

— Я старався якомога більше довідатися. Тож ти, всупереч усім порадам, пощадив ворогів?

— Крім лицеплясів.

— А потім пройшов беззбройний крізь ворожий стрій ще до того, як вони склали зброю?

— Аби запевнити їх, що з ними не поводитимуться погано.

— Це було дуже небезпечно.

— Справді? Багато з них перейшло до нас, ставши учасниками останньої атаки на Кройнін, де ми розтрощили ворожі Сестринству сили.

Дункан пильно вдивлявся в Теґа. Цей старий башар не лише зовні нагадував Герцога Лето, а й мав таку саму Атрідівську харизму: навіть колишні вороги вважали його легендарною постаттю. Теґ казав, що походить від Ганіми з роду Атрідів, але за цим мусило стояти ще щось. Майстерний генетичний добір, проведений Бене Ґессерит, викликав благоговіння.

— А зараз повертаймося до вправ, — промовив Дункан.

— Не перестарайся.

— Ти забуваєш, башаре. Я пам’ятаю своє тіло так само молодим, як оце. Саме тут, на Ґ’єді Прайм.

— Гамму!

— Назву змінено, як і слід, але моє тіло досі пам’ятає оригінал. Тому мене й прислали сюди. Я це знаю.

«Звичайно, він знатиме», — подумав Теґ.

Відновивши сили під час короткого перепочинку, Теґ увів до атаки новий елемент і зненацька послав палючий промінь просто в лівий бік Дункана.

Як легко Дункан відбив цю атаку!

Він використовував дивно перемішані варіанти п’яти наборів реакцій, здавалося, відповідь творилася ще до того, як у ній виникала потреба.

— Кожна атака — пірце, що пролітає над нескінченною дорогою, — промовив Дункан. У його голосі не було й натяку на важке зусилля. — Коли пірце наближається, його слід