Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

***

– Ти де вештався весь день, ледаре безсовісний?! – закричала бабця з порога. – Ніч уже! Гризня зголодніла, мене скоро зжере! Ці безсоромниці приютські зі своїми букетами в резиденцію бігали, всюди носа сунули і чутки понесли, що королю шкіра та кістки милі. Нам двадцять красульок замовили! Мені по канавах накажеш стрибати?

– Я в розплідник влаштувався, бабусю. – А Лі подумки приготувався до грандіозного скандалу. – Тільки на літо, обіцяю.

– Я тобі покажу розплідник! – Брудний віник, яким позавчора трусили сажу, майнув біля його обличчя. – Смерті моєї хочеш? Батька крячі погані згубили, потім чоловіка, і сина напасть не минула, а тепер онук на ту саму доріжку ступає? Навіть не думай! Більше нічого шесс у мене не заберуть! Не хочеш ганьби – сам вибачся і піди, а ні, то на все місто шуму нароблю.

– Усього півтора місяці, бабусю. – А Лі знав: за бажання бабця і війну з лінг влаштує, аби наполягти на своєму. – До кряч мене й близько не підпускають, для цього треба закінчити курси. Я корм роблю, пір’я в порожніх загонах збираю і розповідаю приїжджим ідіотам, чому «гусеняток» гладити не можна і як правильно збирати відкушені пальці. Це старший доглядач придумав, бо звичайні інструкції люди слухають неуважно.

Погляд бабусі потеплішав. Вона відступила, звільняючи вхідні двері, і зсередини пахнуло гарячою юшкою.

– Хай тільки дізнаюсь, що на рожен лізеш! Ех… Іди вечеряти, нещастя моє. Там якесь опудало сидить, тебе чекає, так і йому дай. Каже, дякувати прийшло, а саме худе, в обносках, очі голодні… На того акробата схоже, що навесні розбився. Мабуть, знову цирк бродячий приїхав, а ти й радий останньою мідькою поділитися? Нічому тебе життя не вчить, дурнику.

А Лі заглянув на кухню, майже не сумніваючись щодо особистості гостя.

– Де шолом? – буркнув непривітно. – Я ж як людину просив…

– Ти читаєш газети, А Лі Шине? – Жевжик із парку, що нині хизувався одягом кольору канарки, задумливо дивився на красульку в акваріумі, красулька ловила муху, муха божеволіла від страху. – Чи тільки за жабами бігати вмієш?

– За цю жабу тиждень жити можна, пане багатий хлопчику. Тебе, як я бачу, з в’язниці вже випустили? І прихвостнів, звісно… Чи на них татко грошей не виділив? – Від спогадів про грубі ручища, що викручували тонкі рученята проклятої нареченої, злість піднялася хвилею. – Слухай уважно! – А Лі навис над паничем, що так і не назвав себе, відсунув його в куток столу. – Підійдеш іще раз до Айріс Міллс – закопаю на шушковому полі. Ніхто не знайде й кісток, зрозумів? І не потрібні мені твої подяки. Шолом віддай, він бабусі як пам’ять, і не показуйся тут більше!

– А як не віддам? – незнайомець питав із цікавістю, а не з викликом.

– Прокляну всіма приворотними зіллями, які згадаю.

Франт нахабно розреготався.

– Не віриш у чаклунство? Шесс вимерли? А звідки ж я знаю, що зараз на тобі знову шеський амулет? – А Лі відсторонився і прикрив прадідів браслет, що блимав під старенькою курткою. – Нічому дурнів крячі не вчать… Та це не моя справа. Хочеш здохнути – частіше бігай біля розплідника з джерелом магії. Несучки наваляться гуртом, довго не мучитимешся.

– Ти кумедний, А Лі Шине.

– До дверей провести чи сам виметешся?

Незнайомець пошкріб нігтем стінку акваріума, і жаба відскочила в куток, сховалась під листком латаття.

– Цікаво, що вона про нас думає?

– Те саме, що й усі, кого замикають у клітку, – буркнув А Лі. – Йди вже, не хочу сваритися перед бабусею. Мені ще пів ночі жаб ловити, лаятись ніколи.

– Працюватимеш на мене.

– Фіг тобі. – Цей виряджений жевжик зовсім дахом поїхав пропонувати таке після сьогоднішнього.

Незнайомець підвівся й коротко вклонився бабці, що якраз увійшла на кухню.

– Я не питаю, а повідомляю. Не надривайся на болоті, вранці ти будеш мені потрібен свіженьким.

– Та пішов ти, патякало. Не втечеш із Пагорбів – сядеш надовго. І за викрадення, і за напад, і за крячу, і за зброю, і за організовану злочинність.

– І тобі добраніч, А Лі Шине. – Франт весело козирнув, поцілував бабці руку і грюкнув дверима.

Браслет блимав і далі. А Лі не відразу зрозумів, як таке можливо, потім помітив біля акваріума уламок олівця.

– Дж. Л. Р. – прочитав із подивом вензель. – Бабусю, звідки у князя шеські олівці? Глянь, випущено цього року… Виходить, шесс досі існують?

– Та ні, онучку… Виходить, заповідник ріжуть, на деревину пускають. Не всіх нечестивців князь притиснув. Це ж що почнеться, якщо містом шеський кедр піде? Біжи до замку. Швидко біжи, і цю штуку викинь подалі. Ох, біда буде… І сон мені поганий снився…

Та А Лі вже був за порогом.

– Ти! – Жевжик не встиг дійти і до хвіртки. – Підеш зі мною! Розкажеш князеві, де взяв олівець. Бігом! Будеш корисний – замовлю за тебе слово.

Як не дивно, чепуруну ця ідея припала до душі.