Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

Зараз усе так добре, що здається сном.

За сніданком Надя ділилася своїми враженнями, розповіла, що їй сподобалося в Ігоря. Але раптом вона змусила мене завмерти, коли випалила:

— Ми з мамою можемо тут жити?

Ігор був трохи здивований натиском дочки, але практично одразу відповів, усміхаючись:

— Зі мною, сподіваюся? — Надя кивнула. — Звісно, можна, принцесо, — відповідає і повертається до сніданку.

Градов дивиться на мене, а я розумію, що застигла із чашкою біля губ і з моменту запитання дочки навіть не ворушилася. Але найбільше здивувало те, що зараз Надя вже не питала мене, наче відповідь Ігоря розв’язала це питання без мого втручання.