Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

- За що? - це мав бути вигук, але вийшло страждальне скиглення.

Він з мене точно знущається. От хіба не міг придумати нічого іншого? 

Артем прекрасно знає, що корови для мене - тварини небезпечні для здоров'я. Я панічно боюся перебувати поруч з великою рогатою худобою. 

Навіть моя безмежна любов до усіх молочних продуктів не рятує мене від особистої фобії. От коли ці тварини мирно пасуться, або ідуть по дорозі далеко від мене все добре, навіть коли я заглядую в хлів і корівка прив'язана - все гаразд. Але коли я з коровою перебуваю неподалік і вона може мене підійти до мене - колонки починають підгинатися, я панічно шукаю куди мені втекти.

А цей паскудник все знає, і мало того, неодноразово проводив для мене рятувальні операції від корівок. Тепер постає питання: навіщо він так зі мною? Невже, у нього таке розуміння про покарання?

Артем, звичайно ж, розуміє, що я падати у непритомність не стану від вигляду корови біля мене. Просто не той у мене характер. Я швидше стометрівку пробіжу в рекордні терміни, ніж буду вдавати із себе кисейну дамочку.

- А чому ми маємо іти по Мурку? - все ж задала питання Артему, ну от гризло воно мене, ми ж цього року ще жодного разу її не забирали з паші.

- Грицько попросив, дуже слізно просив, вони з Тимуром на риболовлю чкурнули, от і потрібно ж комусь Мурку привести додому, - Артем хихикнув, розповідаючи всю причину нашої місії.

А що це він такий веселий? Напевно подумав, що баба Нюра зробить Грицьку, якщо її дорогоцінна корівка прийде не вчасно додому з паші. 

Якщо чесно, то я б також подивилися на всю ту трагікомедію під назвою "недолугий Грицько знову отримує на горіхи". Хоча що тут дивуватися - йому це не вперше.

До місця призначення ми дісталися швидко. Поглянула на Мурку, а вона якось вже надто підозріло прищурила свої очиці жуючи траву. Корівка точно щось задумала, хоч би не проти мене були її плани. 

От чує моє нутро - мене чекають неприємності. З чим саме пов'язані ці неприємності мені невідомо, але вже близькість великої рогатої худоби для мене, особисто, не надто приємні емоції викликає. 

Може вона мій страх відчула? Кажуть тварини можуть на інстинктивному рівні відчувати людину, її емоції та налаштування.

Я вже себе геть накрутила, ну як годинник на пружинах. Потрібно розслабитися. Якщо що хай мене Артем рятує, він, як не як, заварив усю цю кашу.

- Та не сіпайся ти, не така вона і страшна, не з'їсть тебе, он як гарно травичку пожовує, - от що тут скажеш, заспокоїв мене Артем, не те слово.

- Та вона на мене вже свої роги наставила, приміряється не бійсь, як то краще мене покатати, - я, навідміну від хлопця, не розділяла його оптимізму.

Артем на мої слова аж пирснув від сміху. Весело йому, пройдисвіту, а от мені не дуже.

- Не придумуй, Рито, того чого не має. Подивися на Мурку, та вона спокійна та слухняна, не те що корови баби Зіни...

- Ой краще б ти не згадував...

Закотила очі від згадки про причини моєї фобії корів. Я раніше їх не боялася, доки не побачила що витворяли підопічні баби Зіни, і як вона їх доїла. Після побаченого я і розпочала побоюватися цих створінь. Надто вони жваво хвицялися, у мене аж в жилах кров стигла, хоча всі інші це сприймали як нормальне явище. Ага, дуже вже нормально, що тебе може шваркнути хвіст з розмаху по лиці, або ж вкусити... 

І даремно мені доводили, що вкусити корова не хотіла, вона просто їжу хотіла взяти, а бабця сама забарилася, надто довго копирсалася в жолобі. От і отримала під бік від своїх вихованок, вони, так би мовити, м'яко відтіснили особу, що їм заважала.

На моє щастя, Мурка втратила до мене будь-який інтерес. І коли Артем зайнявся нею вирішила не втрачати моменту та прискорилася інтенсивніше пастися. Та їй що цілого дня мало було?