Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

– Я ніколи не чув про таке, – зауважив Марселіан, не приховуючи свого здивування. – це дивовижна здатність! Я міг би використати її. – на його губах зявилась хижа посмішка, а очі залились зеленню. – Якщо ми граємо не по правилах, то я підтримаю цю гру. – поки зачаровані Відступники обходили магів, які стояли між ними та Марселіаном, старший кронпринц перехопив руку Луни, притиснувши її спиною до своєї грудини. – Що ви скажете на таке? – запитав він, обхопивши горло сірої принцеси лівою рукою, запрокидуючи її голову собі на плече. Правою рукою він продовжував тримати її праву руку і нахилившись до щоки, промовив. – Забери її Світло!

– Ні! – вигукнула Ллея, вперше впустивши жах у свої очі. Жінка дивилась на істинну жрицю Блакитного Світла і молилась Небесним світилам, щоб ті вберегли Луну від кроку до провалля. 

– Забери її життя. – повторив Марселіан, стискаючи пальці, прорізаючи нігтями тендітну шкіру та випускаючи кров. – Забери її життя! – прогарчав він, втрачаючи витримку.

Луна дивилась на жрицю Місячної долини, перебираючи пальцями ниточки, які відповідали за життя кожної живої істоти у цій кімнаті. Вона могла бачити нитки Життя усіх істот, як темних так і світлих, незважаючи на їхні відмінності та приналежність до віри. Ті нитки, які були прозорішими, належали істотам, які знаходились на відстані, а ті що були насиченими – належали тим, хто стояв поряд.

Якби сіра принцеса не була одурманена магією Відступників, можливо вона б не зробила того чого вимагав Марселіан. Якби вона була світлою принцесою, то Луна не змогла б нашкодити навіть самим Відступникам. Та зараз в ній не було ні світлої, ні сірої принцеси, ні жриці Світла. Схопивши сріблясто-білу нитку лівою рукою, вона відчула тепло в її мережі. Це було тепло від Світла, яке належало жриці Місячної долини верховної Ллеї.

– Блакитносвітла, – звернулась жінка, відчуваючи як сили різко почали покидати її тіло. Вона вже не була здатною контролювати чоловіків, які стояли за крок від Марселіана і могли помахом меча вбити його і припинити цей абсурд. – Жриці Місячної долини не плачуть. – шепотіла Ллея, повтупово опускаючись на коліна, з останніх сил тримаючись за своє життя. – Жриці Місячної долини дарують життя. Жриці Місячної долини і є жит...

Бездиханне тіло жінки впало на підлогу, не завершивши свою промову. 

Світлі маги не встигли відреагувати на вбивство верховної жриці, адже не могли припинити боротьбу за джерело. Та це вже не було важливим. Їхні життя обірвались слідом за Ллеєним. Відмінністю став метод вбивства. Вони не пали від руки сірої принцеси, не були оманені дурманом магії Відступників. Вони були вбиті підступно і безжально тими, хто мить тому був контрольованим Ллеєю.

З перерізаними горлянками світлі маги впали долілиць, випускаючи Світло останнього подиху. Кожен світлий, який мав магію в своїй крові, повинен був доживати останні дні в сакральних приміщеннях Місячної долини, аби після смерті їхне Світло залишилось біля Джерела і поповнило скарбницю світлої магії. 

Луна споглядала як три яскраві зірочки безперервно спалахуючи розчинились у повітрі, приєднавшись до своїх попередників. Вона не відчувала жодної емоції ні тепер, ні тоді коли забрала життя у своєї наставниці. Та попри нездатність відчувати, тіло істинної жриці Блакитного Світла відреагували на ці смерті - скупою сльозою скотившись по її щоці.

– Тепер я можу підкорити собі будь-кого. – задоволено промовив Марселіан, облизавши щоку Луни, по якій щойно прокотилась скорбота. – Тепер я можу довести усім і кожному, що мій молодший брат ніщо в порівнянні зі мною! – він зайшовся сміхом, продовжуючи стискати горло Луни, яка безвольною лялькою стояла поряд. – Тепер я буду Майстром! Тепер я буду контролювати монстрів! 

Коли істерично-радісний сміх Марселіана вичерпав себе, він поглянув на Відступників, які підозріло дивились на нього. Чоловіки хоча і були зневіреними і одурманеними магією, але мали змогу осмислювати все почуте і побачене, вони мали можливість обирати собі того, кого вони будуть слухатись того, кому вони будуть присягати на вірність.

– То що скажете? – запитав Марселіан, притиснувшись щокою до щоки Луни. – Присягнете новому Майстрові? – утримуючи руку сірої принцеси, він підняв її і вказуючи на кожного з чоловіків та кожного з магів, повторив. – Присягнете новому Майстрові?

– Присягаю, Майстре! – опустився на одне коліно перший чоловік, а за ним мовчки опустились і маги, не припиняючи плести свою магію. 

Коли черга дійшла до останнього Відступника, Марселіан примружив свої очі, вбачаючи сумніви на обличчі чоловіка і зупинивши руку вказуючи на нього, прогарчав:

– Забери його життя! – цієї ж миті бездиханне тіло чоловіка впало на підлогу, з гуркотом зламавшись. – Тепер ми зробимо більше. – видихнув Марселіан і розвернувши сіру принцесу обличчям до себе, порівнявся з нею очами. – Я хочу щоб ти знайшла Темніана. Я хочу, щоб він приповз до мене на колінах! – з кожним словом зелені очі старшого кронпринца спалахували яскравим кольором чорніючого малахіта. – Я хочу щоб він відчув на собі те, що відчував я! Притягни його до мене. Я хочу щоб він споглядав як я буду насолоджуватись Світлом його нареченої! – посохлі губи Марселіана накрили бліді губи Луни. Поцілунок був грубим і болісним. Якби сіра принцеса була світлою і могла сповна відчувати ті емоції та Пітьму, яка оточувала старшого кронпринца, то не відомо чи встоялаб її ніжна психіка перед такою реальністю. – Моя! – насолоджуючись смаком Світла та кусаючи вуста до крові, Марселіан не стримував свого бажання, власницьки притискаючи Луну до себе і вимагаючи повної покори. – Тепер лише моя!

– Майстре, – звернувся Відступник, прислухаючись до гупоту в коридорі. – щось коїться!

– То піди і перевір! – прогарчав Марселіан, неохоче відірвавшись від поцілунку. 

– Слухаюсь! – відказав чоловік, швидко вийшовши з кімнати.

– Коли ви впораєтесь з джерелом? – запитав він магів. – Як довго чекати?