Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Але я запізнилася. Двері грюкають, перш ніж я встигаю до них дотягнутися, а через кілька секунд щось шкрябає по поверхні. Чується тихе шипіння, і густа біла рідина виливається крізь замкову щілину — прокляті старомодні замки — і скочується гладкою дерев’яною поверхнею з нашого боку, перш ніж затвердіти на місці.

Я смикаю дверну ручку, намагаючись повернути її, але механізм не слухається. Усе, що вона туди поклала, повністю закрило вихід.

“Що відбувається?” — запитує Рід, прямуючи до дверей.

«Вона загнала нас у пастку». Я намагаюся зішкребти речовину на дверях, але вона дивно абразивна і рве мої рукавички, навіть не показуючи вм’ятини від моїх зусиль. “Прокляття.”

— Ні, — категорично каже Рід. «Це не…»

Я відходжу назад і показую на двері. «Будь ласка, покажи мені, що я не права».

Натомість він похмуро дивиться на мене. «Макс», — каже Рід у свій шолом. «Відклич свою сучку. Вона замкнула нас тут».

Я кривлюся, дивлячись на його вибір слів — ніби образливість чимось допоможе, але, мабуть, це лише основний спосіб Ріда — навіть коли значення, яке означає, що він, ймовірно, навіть не збирався, проникає в голову.

Діас - це виконавець у компанії. Вона не буде робити нічого, що їй не наказано. Вона розмовляла з Максом безпосередньо перед тим, як вжити заходів.

Що означає…

Раптом усі дивні моменти та поведінка, свідком яких я була під час цієї місії, стають на свої місця. Гнів Діас на місію в цілому. Монтгомері, який обриває її, коли я запитала, чи вона волонтер. Відсутність мішків для тіл. Ящики з позначками «небезпечно» та «вибухонебезпечно», хоча служби безпеки вже мали при собі зброю. Команда Шина, яка зосереджена на обладнанні з маркуванням Верукс у вантажному відсіку.

Я довбана ідіотка. Охоплена почуттям власної провини та відповідальності, я повністю пропустила найочевидніші ознаки.

“Макс?” — повторює Рід. На його обличчі з’являється страх, і вперше він виглядає на свій — дуже молодий — вік. «Я не… він не відповідає, і я навіть нікого не чую…»

Вони обірвали його комунікацію. «Вони збираються залишити нас тут», — кажу я, і слова зриваються з моїх уст, перш ніж я встигаю їх зупинити.

Я кидаюся до свого шолома та каналу зв’язку всередині, наче кілька додаткових секунд можуть якось змінити ситуацію. Кейн здригається від мене та мого шквального руху, знову тулячись до задньої стіни.

«Вони б цього не зробили», — недовірливо каже Рід, коли я повертаю свій шолом на місце. «Мій батько…»

«Член правління», — кажу я. “Я знаю.” Треба віддати Максу належне - це блискучий хід. Частина прикриття, яка зробить всю історію набагато правдоподібнішою. А ще Макс отримує задоволення від того, що усунув молодого вискочку-суперника, який прагнув його відставки.

«Ти божевільна», — з огидою каже Рід.

“Макс?” запитую я. “Привіт?”

Тривала тиша, потім я чую зітхання.

«Мені дуже шкода, Клер», — каже Макс. «Цього не повинно було статися».

28

«Нічого з цього», — продовжує Макс. «З самого початку ніхто і ніколи не повинен був знайти цей клятий корабель. Усі наші аналітики казали, що якщо цього не сталося протягом перших п’яти років, цього б не сталося взагалі, але я вважаю, що вони не враховували прогрес технологій commweb і довбаний маяк лиха, який так довго тримав заряд.»

Чомусь лайка Макса робить для мене розмову реальною. Доброго дідуся, який відвідував мене в дитинстві, не стало, його замінив цей крижаний незнайомець. А може, зараз це справжній Макс і він був таким весь час.

«Мої компліменти колишнім інженерам Сіті, стійкість їх маяків вражає», — продовжує Макс із щирим і фальшивим сміхом.

«Що він каже?» — запитує Рід, торкаючи моє плече, і я знизую плечима.

«Ти зробив це», — кажу я Максу. «Ви щось зробили з «Авророю». Верукс зробив». Зрештою, це робота Макса, чи не так? Щоб прибирати безлад у Веруксі.

«Це ніколи не мало бути настільки драматичним». Він дає тихий смішок. «Ми просто хотіли, щоб високопоставлені гості відчули трохи дискомфорту. Наші вчені виявили, що інтенсивні вібрації на певному субчутному рівні у кілька децибел, створені в закритому середовищі, можуть викликати головний біль, параною, безпричинний страх і депресію. Зорові галюцинації, можливо, у двох відсотків піддослідних, як правило, у тих, хто вже відчував психічну нестабільність».

Вібрації. Вони змусили корабель дзвеніти, як дзвін. Ось що він каже. Тільки на такому рівні, якого ніхто не чув.

«І саме це змусило всіх почати вбивати себе та один одного?» вимагаю я.

“Ні-ні-ні! Звичайно, ні. Не так прямо. Вібрації просто змушують усе… резонувати. Що може мати деякі неприємні побічні ефекти».

Ну, я б не назвала корабель, повний мертвих пасажирів, «неприємним побічним ефектом».

«Ось чому вони бачили й чули те, чого не було», — кажу я. Не привидів, не таких, як у мене. Усе, що придумала їхня «резонуюча» нервова система. «І ви поклали щось на «Аврору», щоб це зробити». Справа була не в присутності на кораблі, а в тому, як впливав цей… пристрій.

Ні, не пристрій.

«Зброя», — кажу я, і частини нарешті збираються воєдино. Ймовірно, їх залучила на борт сама команда Сіті, коли вони завантажували обладнання Верукс для Міри, вважаючи, що роблять послугу конкуренту. І, можливо, хотіли трохи похизуватися. На той момент Верукс все ще намагався побудувати щось, що могло б конкурувати з кораблем Сіті. Інвестори припускали, що Веруксу доведеться найняти Cіті для транспортування товарів і матеріалів і колоністів для своїх колоній і форпостів.

«MAW 500X був відкриттям, винаходом», — виправляє Макс, звучачи оборонно. «Той, який мав кілька застосувань для контролю натовпу, безпеки та захисту».

І який зводить людей з розуму, здається.

Я дивлюся на Кейна, який згорнувся клубком на підлозі. Я можу уявити Лурдес, Веллера та Нісуса трохи далі, тихих, нерухомих і мертвих під своїми щільно загорнутими простирадлами.

Сотні тіл на цьому кораблі та рятувальні капсули, яким вдалося успішно скинутись, проводячи останні хвилини в жаху, замерзаючи та хапаючи повітря. Інші загинули від руки ближнього з незрозумілих причин. Або мучилися видіннями живих і мертвих, не бачили сенсу в своєму існуванні і покінчили з власним життям.

Гнів булькає під моїми ребрами, киплячи, поки я не відчуваю смаку його гіркої кислоти в горлі.

«Коли впливові люди на «Аврорі» почнуть скаржитися, ніхто більше не захоче сісти на інший корабель Сіті», — каже Макс, ніби це все пояснює.

І це так, певним чином. Без загрози з боку Сіті щодо можливого розкішного життя в космосі, версія майбутнього, спонсорована Веруксом — житлові будинки та планети — була б у безпеці.

«Верукс убила людей, щоб захистити свої прибутки», — категорично кажу я. Твердження, а не запитання. «Так само, як вони не надсилали повітряні фільтри на