Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

Ворона безуспішно запручалась, і Віта уві сні міцніше притиснула її до себе.

– Благаю… Не треба…

Шарашка відвернувся.

– Є шанс, що вона не помре.

– Вчора ти витягнув із неї занадто багато життєвої сили! Мене їй не витримати!

– А ти не тягни.

– Я намагаюся!

– Навіщо? Вона охоче ділиться життям, і поки що вона сильніша. Ти не відштовхнеш її.

– Шарашко!

– Просто прийми це.

– Шарашко…

– Ти – все, що залишилося від моєї родини, партнере. Коли-небудь ти мене зрозумієш. – Тверда долоня торкнулася птиці. – Спи, брате. Я поклявся захищати тебе, і я не відступлюсь.

***

17 березня, 08.30

вул. Степова, передмістя

«Ваше алібі підтвердилося. На зброї немає ваших відбитків. Як ви вважаєте, хто міг би бажати вам зла?» – питання, озвучені в поліції, крутились у голові Віктора весь ранок.

Він не міг думати ні про що інше. Знову! Це знову почалося! Йому здавалось, усе залишилося в минулому. Брудні таємниці поховані часом, а ті, хто намагався їх воскресити, поплатилися сповна.

Але Катя лежала на холодному столі моргу, і її мертве обличчя навіки закарбувалося в його пам'яті.

– Привіт. – Елла нарешті почала відповідати на дзвінки. – До тебе приходила поліція?

– Ні. Чого б це?

– Катя… Ти вже чула про Катю?

Гудки…

«Поганий зв’язок», – Віктор знову набрав її номер.

– Що з Катею?

Голос Елли звучав настільки фальшиво, що він одразу зрозумів: знає.

– Тобі теж підкинули фото?

Гудки…

«Нікого не приймай. Елло, раз в житті повір мені. Я найму охорону», – повідомлення вона прочитала, проте нічого не відповіла.

«Елло, це не жарт і не розіграш. Ти в небезпеці. Будь обережна», – Віктор відправив друге.

«Три мої жінки мертві. Елло, я не хочу втратити тебе», – заявляло десяте за рахунком.

Вона не витримала, перетелефонувала.

– І Катя?..

– Так.

– Уже коли ми з тобою?..

– Так.

– Покидьок!

– Елло, для мене це нічого не значило!

Гудки…

«Телефон абонента знаходиться поза зоною досяжності», – повідомив оператор.

«Телефон абонента здійснив політ із п’ятого поверху і приземлився на асфальт у вигляді сотні шматочків», – могла б доповнити Елла.

***

17 березня, 10.00

вул. Лісова

– Ні, Анастасіє Петрівно, нічого не сталося. Віталіна Сергіївна забула телефон в офісі. Вона зараз працює з клієнткою, як тільки звільниться, відразу ж перетелефонує. Мене звуть Наталя Денисова, я консультантка Агентства. Звичайно, я все розумію… Якщо у вас щось дуже термінове, я можу з’їздити до… Чудово! Так, Віталіна Сергіївна повернеться після обіду. Приємно з вами познайомитися. До побачення.

«Це звідкіля ж я повернуся?» – міркувала Віта, почуваючись занадто розбитою, щоб просто ворушитися, не те що ставити питання.

Очі відмовлялися відкриватись, свідомість раз у раз спливала геть, звуки то вщухали, то гучнішали…

Вона змусила себе підняти руку, щоб витерти спітніле чоло. Пальці доторкнулись до пір’я, і ​​спогади про вчорашній день навалилися хвилею, змиваючи сонливість.

– Тіне? – Віта перехопила ворону, що сиділа в неї на колінах. – Тіне!

Голос не слухався, зривавсь на жалюгідний писк, зате розліпити повіки вдалося з першої спроби.

– Тіне! – На радощах Віта збиралася чмокнути його в лоб, але птах стрепенувся і губи торкнулися прохолодного дзьоба. – Ти живий!

– Ти теж, землянко, – почула похмуру відповідь. – До речі, я не зачарований принц, мене поцілунками не врятуєш.

– Шарашко?!

Потім настав час для кількох не надто приємних відкриттів.

Перше – Віта напівлежала на холодній підлозі, притулившись спиною до стіни, і змерзла так, що не відчувала кінцівок. Друге – велика ворона справді нагадувала колишнього Шарашку і перетворюватись на писаного красеня явно не збиралася. Третє – замотаний з ніг до голови в кілька ковдр чоловік, що окупував диван, почувався вкрай погано – важко дихав, хрипів, ворочався, не знаходячи зручного місця, часом ледь чутно стогнав. І четверте – в приміщенні був дехто незнайомий.

Висока платинова блондинка з довжелезними ногами і професійним макіяжем хазяйнувала в подарованому Віктором телефоні! Ніякої особистої інформації там не було, оскільки купили його зовсім недавно, проте Віту зачепив сам факт того, що у когось вистачило нахабства брехати її батькам, використовуючи її ж речі!