Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Вадим тримав кермо, вдивляючись у дорогу, що сховалась у сутінках. Поруч, на задньому сидінні автівки Кіра спала, схиливши голову Олегу на плече. Її подих був рівним, глибоким, і від цього у хлопця щеміло в грудях — так мирно, довірливо вона пригорнулася до нього, ніби нічого не сталося. Може й справді, усі ці пригоди їм наснилися, і зараз вони прокинуться в Булановому, у хаті бабусі Марії? 

Йому дуже хотілося обійняти дівчину, поцілувати, сказати, що тепер усе буде добре. Але він боявся навіть поворухнутись — щоб не розбудити її, не відігнати той крихкий спокій, який, здається, тільки-но почав повертатися до Кіри після всього, що сталося за останні дні.
Він обережно кинув погляд убік — її обличчя було спокійним, але навіть у сні вона виглядала виснаженою і змученою. У нього знову стиснулось серце. "Я тебе вже ніколи не відпущу", — подумки промовив він…

***

У будинку Юрія було затишно, тепло і спокійно. Кіра відмокала у ванній, а Олег порався на кухні, готуючи нашвидкоруч яєшню, бо знав, що Кіра голодна. 

Його увагу привернув шум автомобільного двигуна, потім звук воріт, що відчинялися.Олег підскочив до вікна і визирнув назовні. Побачив, як із батькової машини виходить водій, а за ним ще троє пасажирів — батько, мама і тітка Кіри — Оксана Павленко. Олег зітхнув з полегшенням. Всі були живі-здорові, і це головне. 

Він вийшов у передпокій, щоб зустріти їх. 

— Вона тут? — запитала Оксана, схвильовано дивлячись на хлопця. 

Олег поглянув на неї з ваганням. 

 — Нагорі.  Але… Я не впевнений, що вам варто зустрічатися з нею. Кіра багато пережила, їй буде неприємно….

 — Що ти тут робиш? — раптом почулося за його плечем. Олег озирнувся і побачив Кіру. Та стояла бліда, напружена і дивилася на тітку так, немов хотіла спопелити її поглядом.  — Ти хотіла викрасти мене! Для чого ви привезли її? — Кіра перевела погляд на Юрія. 

Оксана глибоко зітхнула, стиснула пальці, ніби намагаючись зібрати всю свою волю докупи. Потім ступила крок до племінниці:

 — Кіро, люба, вибач мені, будь ласка… 

— Ти… — голос дівчини затремтів. — Ти була частиною цього. Ти  зі своїм чоловіком тримала мене в тому будинку, накачувала ліками! А тепер просиш вибачення? Скажіть їй, хай іде геть! — вона глянула на Інну. 

— Я знаю, — озвалася Оксана. Її голос був тихий, надломлений. — Я все знаю. І я не прошу вибачення заради себе. Прошу — для тебе. Бо ти не повинна нести на собі ще й цей тягар.  Я… Я не мала вибору. Князев тримав мене на гачку роками. Я боялась, що він накаже тебе прибрати. Для того й переконувала його, що ти хвора і не становиш загрози…

Кіра мовчала. На її очах блищали сльози, але вона не відводила погляду.

— Після смерті твоїх батьків я боялася за твоє життя. Тому погодилася на співпрацю з Князевим. Я думала, зможу зупинити його, виплатити борги брата. Але нічого не змогла. — Оксана зробила крок уперед. — Пробач мені. Якщо зможеш.

І тут Кіра опустила очі. В її грудях усе стискалося від болю, злості, розчарування — але водночас у її серці немов скресла крига. По щоках дівчини побігли сльози.Вона мовчки підійшла до Олега і взяла його за руку.
— Я не знаю, що робити з цим зараз. — Її голос був кволим. — Але… дякую, що ти розповіла все…

Оксана витерла очі. Юрій поклав їй руку на плече.

— Кіра залишиться у нас, тут вона в безпеці, — сказав він. —  А з Князевим все вирішимо. Думаю, він відчепиться від вас. 

Цієї миті  Кіра відчула, що попереду в неї ще нелегкий шлях — але вона вже не буде самотньою…