Читати книгу - "Червоногрудка"

— Саме так, — говорив Халворсен. — Один з відбитків, які слідча група знайшла на стежці, — від армійських черевиків «Комбат бутс» сорок п’ятого розміру. Марку вдалося встановити, тому що відбиток був від майже нового черевика.

— А ти знаєш, хто носить «Комбат бутс»?

— Ну так, звичайно, хлопці з НАТО — у Стейнк’єрі вони часто спеціально замовляють ці черевики. А ще я бачив, що їх носять деякі англійські футбольні фанати.

— Правильно. Ще скінхеди. Коричневі. Неонацисти. У тебе є які-небудь фотографії?

— Чотири штуки. Дві з Акерської культмайстерні і дві з демонстрації перед «Бліцом» у дев’яносто другому.

— Там хто-небудь є в шапці?

— Так, ті, що з Акера.

— Шапки в’язані?

— Зараз подивлюся.

У слухавці почулося шелестіння. Харрі став благати про себе.

— Більше схоже на берет, — нарешті сказав Халворсен.

— Певен? — запитав Харрі, навіть не намагаючись приховати розчарування.

Халворсен був цілком певен, і Харрі голосно вилаявся.

— Але, може, допоможуть чоботи? — обережно поцікавився Халворсен.

— Убивця викинув чоботи, якщо тільки він не ідіот. А те, що він розмазав свої сліди по снігу, доводить, що він зовсім не ідіот.

Харрі затарабанив по телефону. Він знову відчув цю дивну упевненість, що знає, хто вбивця. Харрі розумів, що це відчуття небезпечне. Небезпечне, тому що припиняєш сумніватися, чути ці тихі голоси, що сигналять про внутрішні протиріччя, про те, що в картині, як і раніше, не все сходиться. Сумнів — як холодний душ, а нікому не хочеться потрапити під холодний душ, коли от-от зловиш убивцю. Адже Харрі стільки разів був упевнений у своїх припущеннях. І помилявся.

Халворсен заговорив знову:

— Військові в Стейнк’єрі замовляли «Комбат бутс» прямо із США, так що навряд чи знайдеться багато магазинів, у яких можна їх купити. А якщо ці черевики були майже нові…

Харрі миттєво зрозумів хід його думок:

— Чудово, Халворсене! Знайди магазини, які ними торгують, почни з армійських. Потім пройдися по них з фотографіями, розпитай, чи не продавали кому-небудь з цих хлопців черевики в останні місяці.

— Харрі… е-е…

— Так, знаю, спочатку слід погодити з Мьоллером.

Харрі розумів, що знайти продавця, який пам’ятав би всіх, хто купував у нього взуття, майже неможливо. Завдання полегшується, якщо у покупця на потилиці татуювання «Sieg Heil», але все одно рано чи пізно Халворсену доведеться засвоїти, що, коли розслідуєш убивство, у дев’яноста дев’яти випадках зі ста йдеш хибним слідом. Харрі поклав слухавку і зателефонував Мьоллеру. Вислухавши аргументи Харрі, начальник відділку поліції відкашлявся і сказав:

— Приємно чути, що бодай у чомусь ви з Томом Волером сходитеся.

— Що?!

— Він телефонував мені півгодини тому і говорив приблизно те саме, що й ти зараз. Я дав йому дозвіл привести для допиту Сверре Ульсена.

— Чорт…

— Що таке?

Харрі сам не знав. 1 коли Мьоллер запитав прямим текстом — чи не хоче він що-небудь сказати, Харрі промимрив: «На все добре», — поклав слухавку і втупився у вікно. На Швейгордс-ґате починався час пік. Харрі вихопив поглядом з натовпу чоловіка в сірому пальті і старомодному капелюсі і проводжав його поглядом, доки той зник з очей. Харрі відчував, що пульс прийшов у норму. Кліппан. Про нього він уже майже забув, але тепер пригадав, і голова заболіла, як з похмілля. Захотілося набрати робочий телефон Ракелі, але він відтрутив од себе цю думку.

І тут сталося дивне.

Краєм ока Харрі зауважив зовні якийсь рух і відразу ж поглянув у вікно. Спочатку він не зрозумів, що це, — лише побачив, як щось нестримно наближається. Харрі відкрив був рота, але не зміг ані сказати, ані крикнути. Почувся приглушений стук у шибку. Харрі подивився на вологу плямку на склі і прилиплу до нього сіру пір’їнку, що тріпотіла на весняному вітрі. Харрі завмер. Потім схопив свою куртку і побіг до ліфта.

ЕПІЗОД 63

Вулиця Круклівеєн, Б’єрке, 2 травня 2000 року

Сверре Ульсен зробив приймач гучніше. Він неквапливо перегортав журнал «Жіноча мода», який узяв у матері. По радіо говорили про листи з погрозами, що їх отримали лідери профспілок. Над вікном вітальні, з дірки в ринві, капотіла вода. Ульсен засміявся. Звук такий самий, як у квартирі Роя Квінсета, в якого течуть водопровідні труби. Цікаво, він що-небудь уже полагодив?

Ульсен поглянув на годинник. Увечері він збирався піти до «Герберта». Грошей в Ульсена майже не залишилося, але цього тижня він полагодив старий пилосос, так що, можливо, мати позичить йому сотеньку. Щоб цей Принц здох! Від останнього разу, як він пообіцяв Сверре віддати гроші «за два дні», минуло вже два тижні. А ті, кому Сверре сам був винен, уже почали погрожувати йому. І, що найгірше, його столик у піцерії «У Герберта» почали займати інші. З дня нальоту на «Денніс-кебаб» спливло вже багацько часу.

Сидячи в піцерії востаннє, Ульсен ледве стримався, щоб не схопитися і не загорлати: це він убив тітку з поліції. І як бризнула фонтаном кров від останнього удару, і як вона кричала, вмираючи. Правда, тоді Ульсен не знав, що вона з поліції. І від вигляду крові його мало не знудило, — але про ці подробиці нема чого розводитись.

Щоб йому здохнути, цьому Принцові! Адже він знав, що ця баба — із нишпорок.

Сверре заробив ці сорок тисяч, ніхто й не думав цього заперечувати, але він — що він міг зробити? Після того що сталося, Принц заборонив Сверре телефонувати йому. Для безпеки, доки все вляжеться, пояснив він.

На вулиці верескливо скрипнула хвіртка. Сверре підвівся, вимкнув радіо і поспішив до дверей. Підіймаючись по сходах, він почув кроки матері у дворі. Коли Сверре вже був у себе в кімнаті, в замку брязнули ключі. Поки мати копошилася внизу, Сверре стояв посеред кімнати і дивився на себе в дзеркало. Він провів рукою по тімені — щітка короткого, з міліметр завдовжки, волосся колола пальці. Ульсен вирішив для себе: навіть якщо він і отримає ті сорок тисяч, він влаштується на роботу. Йому набридло стирчати вдома і скоро набриднуть «соратники» в піцерії «У Герберта». У професійному училищі Ульсен здобув спеціальність електрика, він непогано ремонтує електроприлади. Багатьом електрикам потрібні учні й помічники. За кілька тижнів волосся відросте, і татуювання «Sieg Heil» на потилиці не буде видно.

Так, волосся. Він раптом пригадав, як цієї ночі йому телефонував поліцейський з трьоннелазькою вимовою і запитував, чи не руде у нього волосся! Вранці, прокинувшись, Сверре вирішив був, що все це йому наснилося, але за сніданком