Читати книгу - "Червоногрудка"

Сверре перевів погляд із дзеркала на стіни. Фотографія фюрера, плакат з концерту Бурзума, прапор зі свастикою, залізні хрести і плакати «Blood & Honour», змальовані з тих, що друкували у війну за наказом Йозефа Геббельса. Вперше Сверре подумав, що його кімната схожа на кімнату підлітка. Якщо замість фашистського прапора повісити плакат «Манчестер Юнайтед», а замість Генріха Гіммлера — Девіда Бекхема, можна буде подумати, що тут живе чотирнадцятилітній пацан.

— Сверре! — погукала мати.

Ульсен заплющив очі.

— Сверре!

Знову та ж картина. Вона постійно перед очима.

— Що! — крикнув він так голосно, що заболіла голова.

— Тут з тобою прийшли поговорити!

Тут? З ним? Сверре розплющив очі і нерішуче поглянув на своє відображення в дзеркалі. Але сюди ніхто не міг прийти. Наскільки Ульсен пам’ятав, він нікому не розповідав, де живе. Серце загупало. Може, знову цей трьоннелазький поліцейський?

Ульсен уже попрямував до дверей, коли вони розчахнулися.

— Добридень, Ульсене.

У вікні над сходами горіло весняне призахідне сонце, і Сверре міг розрізнити лише силует гостя. Але голос він упізнав одразу.

— Ти не радий мене бачити? — Принц зачинив за собою двері і з цікавістю поглянув на стіни. — Ну в тебе й кімнатка.

— Чому вона тебе впустила…

— Я показав твоїй матері ось це. — Принц помахав посвідченням із позолоченим гербом на блакитному тлі. На звороті картки стояло: «ПОЛІЦІЯ».

— О чорт, — проковтнув слину Сверре. — Справжнє?

— Почім я знаю? Розслабся, Ульсене. Присядь.

Принц указав йому на ліжко, а сам сів верхи на стілець біля письмового столу.

— Навіщо ти прийшов? — запитав Сверре, сідаючи на дальній ріжок ліжка.

— А ти як гадаєш? — Принц широко посміхнувся йому. — Треба розрахуватися з тобою, Ульсене.

— Розрахуватися?

Сверре все не міг отямитися. Звідки Принц довідався, що він живе тут? А ще це посвідчення. Сверре знову поглянув на Принца і раптом подумав, що той цілком може працювати в поліції — незмінна посмішка, холодний погляд, штучна засмага, накачані м’язи, коротка куртка з м’якої чорної шкіри, сині штани. Дивно, що Ульсен не здогадувався раніше.

— Так. — Принц посміхався й далі. — Треба розрахуватися. — Він дістав з внутрішньої кишені конверт і простягнув його Сверре.

— Нарешті. — Сверре на мить нервово посміхнувся і сунув у конверт руку. — Що це? — запитав він, дістаючи складений аркуш паперу.

— Список восьми людей, до яких незабаром навідаються хлопці з відділу вбивств і напевно візьмуть кров на аналіз ДНК, щоб звірити з ДНК лупи з твоєї шапки, яку вони знайшли на місці злочину.

— Моєї шапки? Ти ж казав, що знайшов її в машині і спалив!

Сверре з жахом подивився на Принца. Той з винуватим виглядом похитав головою.

— Виходить, я повернувся на місце злочину. Там стояла молода, перелякана до смерті парочка і чекала поліцію. Мабуть, я впустив шапку в сніг за кілька метрів од тіла.

Сверре схопився за голову.

— Тебе щось бентежить, Ульсене?

Сверре кивнув і спробував посміхнутися, але губи не слухалися.

— Мені пояснити?

Сверре знову кивнув.

— Коли вбивають поліцейського, справа розслідується першочерговим порядком. Убивцю шукають, доки знайдуть — не важливо, скільки на це піде часу. У посадовій інструкції цього не прописано, але сищики ніколи не зупиняються перед вибором засобів, коли жертва — хтось із них. Непросто вбивати поліцейських — адже слідаки не вгамуються, поки не схоплять… — він указав на Сверре, — винного. — Це питання часу. І я вирішив допомогти слідству, щоб тобі не так довго довелося чекати.

— Але…

— Ти, напевно, думаєш, з чого б мені допомагати поліції, — адже, ясна річ, ти відразу здаси мене, щоб тобі скостили строк?

Сверре проковтнув слину; Він спробував зрозуміти почуте, але воно ніяк не хотіло вкладатися у голові.

— Звичайно, це задачка не з простих. — Принц провів пальцем по ордену Залізного хреста, що висів на стіні, — дешевій підробці. — Зрозуміло, я міг би пристрелити тебе відразу ж після вбивства. Але тоді поліція зрозуміла 6, що у тебе є спільник, який хоче замести сліди, і полювання 6 тривало. — Він зняв Залізний хрест із стіни і начепив на шию, поверх шкіряної куртки. — Був інший варіант — самому «розкрити» цю справу, пристрелити тебе під час арешту і обставити все так, ніби ти намагався чинити опір. Проблема в тому, що, коли б я розкрив справу самотужки, це здалося б надто дивним. З’явилися б усілякі підозри, тим паче що я був останнім, хто бачив Елен Єльтен живою. — Раптом він розсміявся. — Не трусися ти так, Ульсене! Я ж говорю, що цей варіант я відкинув. Я вирішив просто посидіти осторонь, але постійно поглядати — вирахували тебе чи ще ні. Щойно вони підберуться дуже близько, я збирався долучитися до гри і на останньому етапі перехопити естафетну паличку. До речі, на твій слід наткнувся той п’яничка, що зараз працює в СБП.

— Так ти… лягавий?

— Даси поносити? — Принц указав на Залізний хрест. — Викинь з голови! Я перш за все вояк, як і ти, Ульсене. У корабля має бути міцний корпус. Маленької течі вистачить, аби він пішов на дно. Зараз я розповів тобі, хто я такий. Розумієш, що це означає?

У Сверре так пересохло в роті і в горлі, що він більше не міг ковтати. Його охопив страх. Смертельний страх.

— Це означає, що я не можу випустити тебе з цієї кімнати живим. Розумієш?

— Так. — Голос у Сверре став хрипким. — А мої г-гроші…

Принц сунув руку під куртку і дістав пістолет:

— Сиди спокійно.

Він підійшов до ліжка, сів поряд зі Сверре і, тримаючи пістолет обома руками, направив дуло на двері.

— Пістолет Глюка, найточніша зброя у світі. Лише вчора отримав його з Німеччини. Номер сточений. На чорному ринку коштує вісім тисяч крон. Вважай, що це перший внесок.

Пролунало клацання, Сверре здригнувся і, широко розплющивши очі, втупився у маленьку щілину в дверях. У смужці сонячного світла, яка, мов лазерний промінь, виходила із щілини і пронизувала кімнату, танцював пил.

— На. — Принц кинув пістолет Сверре, підвівся і відійшов до дверей. — Тримай міцніше. Правда, ідеально збалансований?

Сверре безвільно вчепився в рукоятку пістолета. По спині горохом котився піт. «Стеля тече», — от і все, про що він думав: куля проробила ще одну дірку в стелі, а вони з матір’ю досі не домовляться з ремонтниками. Ульсен думав про це і чекав. Він заплющив очі.

— Сверре!

«У неї такий голос, ніби вона випила. — Він стиснув пістолет. — У неї завжди такий голос». Ульсен знову розплющив очі і побачив, як Принц,