Читати книгу - "Світанок"

Просто я б хотіла мати вибір, якого я наразі не маю, Джейкобе. Може, якби зі мною все було гаразд, мені б нічого такого й на гадку не спало.

То ти б убила заради цього? — вимогливо перепитав я, не дозволяючи їй уникнути відповіді.

Вона й не робить цього. Просто вона зараз намагається жити чужим життям. І… якби Белла звернулася по допомогу до мене… — вона на мить затнулася, міркуючи. — Попри те, що я невисокої думки про неї, я б, либонь, вчинила так само, як і кровопивця.

Гучне ричання вихопилося з мого горла.

Оскільки якби ми помінялися ролями, я б воліла, щоб Белла вчинила так само щодо мене. І Розалія хоче цього ж. Ми обидві зробили б так, як хочеться їй.

Ет! Ти така ж лиха, як і вони!

Так, бо це зворотний бік медалі: коли ти знаєш, що не можеш чогось мати. Тоді ти впадаєш в розпач.

Так… мій терпець урвався. Просто зараз. Розмова закінчена.

Гаразд.

Але мені було замало того, що вона погодилася припинити розмову. Я хотів поставити жирну крапку.

Мені залишалося десь із півмилі до місця, де я зоставив свій одяг. Тож я перевернувся на людину й пішов кроком. Я вже не думав про нашу розмову. Не тому, що тут не було про що міркувати, просто не міг більше цього витримувати. Я ніколи не розглядатиму цієї ситуації під таким кутом зору, проте коли Лі вклала свої думки просто в мою голову, триматися власної точки зору стало набагато важче.

Ні, я не буду з нею в одній зграї, коли все це закінчиться. Вона може повертатися страждати в Ла-Пуш. Від останнього наказу Вожака, перш ніж я заберуся звідси назавжди, ніхто не вмре.

Коли я дістався будинку, було ще зовсім рано. Белла, мабуть, досі спала. Я вирішив зазирнути на хвильку, поглянути, що відбувається, сповістити, що горить зелене світло й можна вирушати на полювання, а тоді знайти достатньо м’яку галявинку з травою, щоб на ній можна було виспатися в людські подобі. Я не збираюся перевертатися назад на вовка, поки не ляже спати Лі.

Але в будинку бурмотіли голоси, тож, може, Белла й не спить. А тоді долинув звук якогось апарату згори — знову рентген? Чудово. Схоже, четвертий день із нашого зворотного відліку почавсь яскраво.

Аліса відчинила мені двері, перш ніж я зайшов сам.

Вона кивнула.

— Привіт, вовче!

— Привіт, коротунко. Що коїться нагорі?

Велика кімната була порожньою — голоси линули з другого поверху.

Вона стенула гострими плечиками.

— Мабуть, іще одна тріщина, — вона намагалася говорити байдуже, проте в глибині її очей я зауважив іскри. Ми з Едвардом були не єдиними, хто згорав із середини. Аліса також любила Беллу.

— Ще одне ребро? — хрипко запитав я.

— Ні. Цього разу тазова кістка.

Дивно, як я щоразу здригався, наче це й досі мене дивувало.

Коли вже я припиню чудуватися? В ретроспективі кожне нове нещастя здавалося доволі закономірним.

Аліса втупилася в мої долоні — вони тремтіли.

А тоді ми вдвох почули голос Розалії нагорі:

— Бачиш, я ж казала тобі, що не чула жодного хрускоту. Едварде, тобі слід перевірити слух.

Відповіді не було.

Аліса скривилася.

— Кінець кінцем Едвард роздере Розалію на дрібнесенькі кавалки, я певна. Дивно, що вона досі не усвідомила цього. А може, вона впевнена, що Еммет встигне зупинити його.

— Я притримаю Еммета, — запропонував я. — А ти можеш допомогти Едварду порвати її.

Аліса ледь помітно всміхнулася.

І тут сходами вниз спустилася процесія — цього разу Беллу ніс Едвард. Вона обома долонями стискала горнятко крові, обличчя її було зовсім блідим. І видно було — хоча Едвард намагався рухатись якомога м’якше, щоб не трусити її, — їй дуже боліло.

— Джейку, — прошепотіла вона та крізь біль усміхнулася. Я тільки дивився на неї й не говорив ні слова.

Едвард обережно поклав Беллу на канапу і всівся на підлогу в неї в узголів’ї. Цікаво, чому вони не тримають Беллу нагорі? Та, подумавши, я вирішив, що це Беллина ідея. Вона воліє вдавати, що нічого не відбувається, не хоче лікарняного антуражу. А він догоджає їй. Певна річ.

Карлайл повільно спустився додолу останнім, обличчя його було пооране стривоженими зморшками. Вперше він на вигляд був достатньо старим, щоб бути схожим на лікаря.

— Карлайле, — звернувсь я до нього, — Ми подолали півдороги до Сієтла. Ні знаку зграї. Можна вирушати.

— Дякую, Джейкобе. Саме вчасно. Бо нам уже конче треба, — погляд його метнувся до горнятка, яке Белла так міцно стискала.

— Відверто кажучи, я гадаю, що ви можете ризикнути піти більшою компанією, ніж утрьох. Я цілком переконаний, що Сем зараз зосередився на Ла-Пуші.

Карлайл на згоду кивнув. Я здивувався, як радо він пристав на мою пропозицію.

— Якщо ти так гадаєш, то підемо ми з Есме, Аліса та Джаспер. А пізніше Аліса може відвести туди ж Еммета й Розал…

— В жодному разі, — прошипіла Розалія. — Еммет може рушати з вами просто зараз.

— Тобі теж давно час на полювання, — лагідно зауважив Карлайл.

Його тон не пом’якшив її гумору.

— Я полюватиму тільки разом із ним, — проричала вона, мотнувши головою в бік Едварда, а тоді відкинула назад волосся.

Карлайл зітхнув.

Джаспер і Еммет блискавично спустилися сходами, і тої ж таки секунди до них біля скляних задніх дверей приєдналася Аліса. Есме підлетіла до Аліси і стала збоку.

Карлайл поклав долоню мені на руку. Льодяний доторк був неприємний, але я не відсмикнув руки. Я застиг — частково зі здивування, а частково тому, що не хотів образити його почуття.

— Дякую, — повторив він і зник за дверима, щоб долучитися до решти чотирьох. Я провів їх поглядом, поки вони перетинали газон, але вони зникли, перш ніж я встиг зробити ще один видих. Либонь, ситуація була критичнішою, ніж я уявляв.

Хвилинку було зовсім тихо. Я відчував, що хтось пропалює мене поглядом, і міг навіть вгадати, хто це має бути. Я планував забратися геть і трохи похропти, але можливість зіпсувати Розалії ранок неможливо було проґавити.

Отож я неквапливо дійшов до крісла поряд із Розалією і всівся в нього, випроставшись так, що голова моя схилилася до Белли, а ліва нога опинилася біля обличчя Розалії.

— Фу! Приберіть хтось цього собаку, — пробурмотіла вона, зморщивши носик.

— Слухай, психопатко, а цей ти чула? Питання: як забезпечити блондинці заняття на кілька годин?

Вона не озвалася і словом.

— Ну, — запитав я, — то знаєш відповідь чи