Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джури-характерники 📚 - Українською

Читати книгу - "Джури-характерники"

242
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джури-характерники" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 78
Перейти на сторінку:
проясніло.

І завмер.

— Ого! — не втримався Кривопичко, котрий дихав у спину Вирвизубові.

І було від чого.

Багато човнів погойдував старий Дніпро на своїх могутніх грудях — і первісні плоти, і довбанки, і плоскодонки, і дубки з байдаками, і навіть чайки, що з’явилися не так давно, — але такого велетенського човна, таких вітрил, стількох озброєних людей, що вилаштувалися з луками напоготові уздовж високих, майже по груди, облавків — у цих місцях ще не бачили. Бо проти кого мав тут воювати цей військовий вітрильник, що разом з іншими турецькими кораблями вже не одне десятиліття доводив могутність Порти біля берегів Греції, Франції та Іспанії?

Але тепер він тут. І під його вагою Дніпро, здається, от-от мав вийти з берегів, а широкі червоні вітрила нависли не лише над Дніпровими водами, а й над усім степом.

— Цього ще нам бракувало, — процідив Вирвизуб, але тут-таки змусив себе посміхнутися.

Не можна, ніяк не можна показувати розгубленість перед товариством, яке обрало його своїм отаманом і зараз чекало від нього якогось рішення! Але яке рішення можна прийняти, коли перед тобою таке плавуче громаддя, що, здається, прооре острів, на якому вони оце зупинилися, і навіть не помітить, що натворило…

І справді страхіття. Шкода, що поруч нема Швайки. Той би щось та придумав. Бо як тут вистояти, коли татари обсіли з трьох боків, а тепер вигулькнули ще й з четвертого…

Вирвизуб глибоко зітхнув, аби заспокоїтися і завважив, що поруч з ним стоїть сивовусий черкасець Ротько Беззубий. На відміну від усіх, він не був стурбований.

Ротько швидше скидався на людину, що врешті-решт знайшла те, що давно шукала, от тільки ще не вирішила — знадобиться їй та знахідка сьогодні чи ні.

— Ці галери я добре знаю, — прошепелявив він. — Три роки гріб на одній такій. Довжиною вона сягає добрих п’ятдесяти кроків, шириною — з десять і бере до чотирьох сотень нукерів. А гребців на ньому не менше сотні.

— Оце так! — видихнув хтось за Вирвизубовою спиною.

— А ота вежа, що нагорі, то для знатного цабе, — вів далі Ротько. — Я бачив, як сам турецький візир там сидів…

Він почухав у задумі голену потилицю і розмірковував далі з таким виглядом, ніби, крім нього, на острові нікого не було:

— От тільки не розумію, як цього дурня сюди занесло. Такому великому човнові тут, як бикові в курятнику. Він звик плавати по глибокому, а тут на кожному кроці — мілина. І розвернутися ніде. Так що злапати його можна, як куріпку.

— А як ти це зробиш? — вихопилося у Вирвизуба.

— Та я ж кажу, що достатньо виманити його на мілку воду. Або ще краще було б, якби перемінився вітер. Доки вони мінятимуть вітрила, доки те-се — його може занести на таку мілину, що з неї він уже не скоро зійде. А ми тим часом…

Вирвизуб стиснув кулаки. Як же ти той вітер поміняєш? Можливо, це міг би зробити Санько, проте його немає. І Швайка… Що з ним? От, був би він поруч!…

— Все! — сказав він не стільки оточенню, скільки собі. — Надивилися — і досить. А тепер треба діяти.

І в його голосі ніхто не відчув ані крихти розгубленості.

Всередині вежа була набагато просторіша, ніж здавалося з берега. Менглі-Гірей почувався в ній, наче на вершині рухомої гори.

Повз нього пропливали зарослі зелені береги, за якими аж до неймовірно далекого обрію розкинулися рівні, мов стіл, степи. Назустріч один за одним напливали острови. Кожен з них так і вабив до себе затишком і тишею.

— Наближаємося, повелителю, — сказав Ізмаїл-бек, старший над правобережними чамбулами. Він щойно видерся на галеру, аби доповісти Менглі-Гіреєві про обстановку. — Он за тими вербами незабаром відкриється гирло Тягинки. Там наші люди зазвичай переправляються на правий берег.

— Що з урусами? — запитав Менглі-Гірей. — Де вони?

На обличчя Ізмаїл-бека спливла вдоволена посмішка.

— Вони в мішку, повелителю. І навряд чи виберуться з нього. За їхніми спинами на острови висадилася тисяча чаушів, з високого правого берега за ними стежить ще тисяча. А решта скупчилася на лівому березі і лише чекають твого знаку…

Відкрилося широке гирло Тягині. Одного погляду було досить, аби пересвідчитись, що Ізмаїл-бек казав правду. Натовпи кінних татар махали в повітрі малахаями з високого берега і щось вигукували. Далекий низький берег теж був покритий безліччю рухомих постатей.

Аж ось прямо по носі галери виринув продовгуватий, зарослий верболозом та очеретами острів. До його боків притислося зо два десятки двостернових байдаків. На деяких здіймалися невеликі косі вітрила.

— Це чиї? — запитав Менглі-Гірей.

— Кайсацькі, повелителю.

Нараз байдаки відійшли від острова, тоді описали широку дугу і почали оточувати галеру.

Капудан-паша, що стояв поруч з Менглі-Гіреєм, презирливо посміхнувся.

— Самогубці, — сказав він. — Один залп моїх нукерів — і від них нічого не залишиться.

Проте на байдаках, схоже, були не такі й самогубці. Впритул до галери вони не наближалися, але й не втікали за межі обстрілу. Мабуть, не знали, як їм діяти. Зрештою над вежею просвистіли перші стріли.

Капудан-паша допитливо поглянув на Менглі-Гірея.

— Схоже, вони пропонують нам погратися у кота й мишку, — сказав він.

— Приймаємо, — відказав Менглі-Гірей. — Але гратися з ними будемо не ми, а твої чауші, — обернувся він до Ізмаїл-бека. — Садови своїх на човни і вдавай, що хочеш силою захопити острів. Але не дуже старайся, досить того, що перебереш на себе увагу тих, хто на байдаках.

— Слухаю і підкоряюсь! — схилився Ізмаїл-бек.

За хвилину його човен поплив за течією. Один з байдаків почав розвертатися йому напереріз, проте зразу й відмовився від свого наміру, бо до човна було далеченько та й веслярі Ізмаїл-бека гребли так, що аж весла вгиналися.

А за півгодини на широку просторінь Дніпра почали випливати невеличкі рухливі човники, у яких заледве вміщувалося по двоє-троє чоловік. Проте човників тих були десятки, сотні, і незабаром усе лівобережжя було вкрито ними.

Козацькі байдаки описали круту дугу і рушили на них.

— Тепер твоя черга, — звернувся Менглі-Гірей до капудана-паші. — Покажи, на що здатні твої батири, а я вже знайду нагоду розповісти про їхню хоробрість самому султанові, нехай Аллах продовжить його ім’я у віках…

Капудан-паша приклав до грудей стулені долоні

1 ... 71 72 73 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джури-характерники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джури-характерники"