Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"

Хани не виявляли честі відвертим невдахам.

Що ж далі зробив хан Улу–Мухаммед?

Він вчинив найбільш раціонально й розумно. Навесні 1438 року він зі своїми військами й своїм родом перейшов за Волгу і зайняв Казань. У такий спосіб 1438 року виникло Казанське царство (ханство), незалежне від панівного Сарая. У ті ж роки (1443) утворюється незалежне Кримське царство (ханство) на чолі зі знаменитим Давлет–Хаджі Гіреєм — нащадком Чингісидів. Велика Орда зі столицею Сараєм залишилася за родом Кичі–Мухаммеда. Але це була лише частина Золотої Орди. Бо на просторах сучасного Казахстану також виникла незалежна держава — Казахська Орда. Так був остаточно зруйнований Батиїв Юрт — Джучі–улус.

Слід відзначити, що цей роздподіл дуже швидко примирив ворогуючі гілки роду Чингісидів відносно степової частини держави. Ворожнеча тривала тільки за північні улуси Золотої Орди, тобто за землю Моксель.

Отже, в 1437 році хан Кичі–Мухаммед перепідпорядкував собі Московський улус, скориставшись зі слабкості Улу–Мухаммеда. Однак Улу–ухаммед, тепер уже хан Казанського царства, не змирився з цією втратою і продовжив боротьбу за північні улуси колишньої Золотої Орди.

Послухаймо історика М. Г. Сафаргалієва:

«Згідно з Казанським літописом, Улук–Мухаммед після захоплення Казані в 1438 р(оці) “звідусюди собра силу воїнственну і многія гради руския (московські. — В. Б.) обступи, і всяко їм озлоблення тяжко наведе. І до самого дойде града Москви, на другеє літо белевского побоїща. З іюля пожже около Москви великії посади, і хрестиянського люду іссіче, і полон зведе, града не взя”» [56, с. 246].

З 1439 до 1445 року Улу–Мухаммед тричі ходив на Московський та інші північні улуси воєнним походом.

Однак повернути їх під своє володіння не зумів. І головною причиною його невдач, поза сумнівом, ставала оборона своїх володінь військами Кичі–Мухаммеда. Тут інші московські вигадки про «різні внутріросійські союзи» просто недоречні. Та й Казанський літопис говорить зовсім про інше.

Що ж трапилося 1445 року?

У 1445 році війська Казанського ханства знову вирушили походом на Московський улус. Ось що говорить стосовно цього російський історик В. В. Вельямінов–Зернов у своїй книзі «Дослідження про Касимовських царів і царевичів» 1863 року видання:

«Навесні того ж (1445) року відправив він (Улук–Мухаммед) проти великого князя двох синів своїх Махмутека і Якуба. Василь виступив їм назустріч, потрапив у полону знаменитій битві 7 липня біля Єфим’євого монастиря і був відпроваджений до хана (Улу–Мухаммеда. — В. Б.)» [35, с. 11].

Отже, Московія повернулася під руку Улу–Мухаммеда і його роду.

«Відпущений після хресного цілування в Москву, великий князь (Василь Темний. — В. Б.) 10 жовтня 1445 р. зобов’язався «дати йому (ханові) за себе відкуп…» Про важкість «відкупу» можна судити за записом у Новгородських літописах. Згідно з другим Новгородським літописом, «взяв цар Махмет відкупу на великому князеві двісті тисяч рублів». Хресне «цілування» великого князя цим не обмежилося. Воно передбачало низку інших, не менш спустошливих і принизливих вимог, не відображених в офіційних джерелах» [56, с. 255].

Що ж це за принизливі вимоги? Ми ні на мить не повинні забувати, що Василь Темний, які Улу–Мухаммед, належали до роду Чингісхана. І в родовій ієрархії Чингісидів вони різнилися висотою державних посад. Один був Великим ханом держави, інший—удільним ханом. А удільний хан був зобов’язаний завжди платити «ординський вихід» Великому ханові. Тому у виплаті «виходу» Улу–Мухаммедові Василем Темним нічого принизливого не вбачалося. Тут московити, як звичайно, брешуть.

Приниження московита Василя було в іншому. За недотримання присяги, даної Великому ханові в 1433 році під час призначення на московське княжіння, Улу–Мухаммед позбавив Василя Темного «Мещерської землі», утворивши незалежне Касимовське царство на чолі зі своїм сином Касимом.

Він мав таке право згідно з Ясою Чингісхана.

Зверніть увагу: московські князі, а згодом — царі майже 300 років визнавали законним це рішення хана Улу–Мухаммеда. Касимовське царство (ханство) проіснувало до часів Петра І.

Цілком зрозуміло, що хан Великої Орди Кичі–Мухаммед не відразу змирився із втратою своїх північних улусів. У лютому 1446 року його війська разом із Дмитром Шем’якою захопили Москву, скинули Василя Темного, осліпили його й вислали в Углич, а потім — у Вологду.

На Московський улус Кичі–Мухаммед посадив Дмитра Шем’яку. Як бачите, ворожнеча між ханами Орди була тісно пов’язана з подіями «Шем’якиного заколоту». В єдиній державі іншого бути не могло. Ворожнеча між ханами Золотої Орди завжди відгукувалась у Московії й інших північних улусах імперії Чингісидів.

У Казанському царстві з кінця 1445 року правив старший син Улу–Мухаммеда — Махмутек (1445–1461).

Тепер, звичайно, не міг змиритися із втратою свого улусу хан Махмутек. Уже на початку зими того ж 1446 року казанський хан Махмутек повелів своїм братам Касимові та Якубу відновити на княжінні в Москві Василя Темного. Що вони й зробили.

Послухаймо М. М. Карамзіна: «Дорогою вони… зустріли Татар… але виявилося, що ці позірні вороги йшли на допомогу до Василя, під проводом Царевичів Касима і Ягу па, синів Царя Улу–Мухамета… Князі Російські (московські. — В. Б.) приязно обійнялися із Царевичами (татарськими. — В. Б.) і пішли разом» [41, том V, с. 171].

Створивши в 1445 році Касимовське ханство, Улу–Мухаммед на якийсь час вирішив стратегічно важливу справу — позбавив можливості хана Великої Орди впливати на ситуацію в північних улусах держави. Поставив заслін на шляху просування зі Сарая в Москву.

Згодом, швидше за все наприкінці п’ятдесятих років того ж XV століття, хани Казанської, Кримської, Касимовської і Великої Орди дійшли згоди відносно розподілу «виходу», який збирали в північних улусах старої імперії, на частку для кожного. Але ворожнеча за вплив на Московський улус тривала доти, доки московські Чингісиди не усвідомили, що й вони мають право на створення своєї незалежної Московської Орди. Напевне, це «прозріння» прийшло до них тільки у вісімдесяті роки XV століття. Однак данину московитам довелося платити ще дуже довго, до 1700 року. Послухаймо російського історика XX століття М. Г. Сафаргалієва:

«У договорі 1445 року певною мірою зачіпалося питання про сплату постійного «виходу» на користь казанських ханів замість «ординського виходу», який раніше віддавали ханам Золотої Орди. Після розпаду Золотої Орди, природно, виникало питання, якому ханові давати «вихід», коли на нього стали претендувати Кичі–Мухаммед (Велика Орда. — В. Б.) і Сеїд–Ахмет (Кримське ханство. — В. Б.). За такого становища претензії казанських ханів на… частку «ординського виходу» були цілком природними» [56, с. 257].

І московити платили всім:

«…Достеменно відомо, що казанські хани, поруч із ханами Великої Орди, Криму, Астрахані й Касимова, одержували частку колишнього «ординського виходу» на свою користь. У договірній грамоті Івана III… від