Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

Я вже не раз мовив про те, яка різниця між хворобами духу та пристрастями. Нагадаю ще раз. Хвороби - це задавнені, наче закостенілі пороки, приміром, жадоба, честолюбність; вони, хай-но охоплять душу, тут же вкорінюються, стають її невідчепним лихом. Аби не затягувати, скажу коротко: хвороба - це вперте у своїй хибності судження, наприклад, що треба якнайзавзятіпіе домагатися того, чого можна домагатися хіба що між іншим, жартома; або, якщо волієш, визначу її так: це - непомірна жага того, що гідне хіба перелітної забаганки чи взагалі не варте уваги; або ще й так: це значить високо оцінювати те, що повинно бути низької ціни, а може, й ніякої. Щодо пристрастей, то це - негожі, раптові, нестримні пориви душі; якщо їм потурати й дозволити раз у раз повторюватися, то можна й занедужати: так, буває, нежить, коли ще свіжий, переходить у кашель, а постійний, задавнений - у сухоти. Тож усім тим, котрі, вдосконалюючись, пішли далеко вперед, уже не можуть загрожувати хвороби; пристрасті ж докучають навіть тим, хто ось-ось сягне досконалості.

Другий вид - це ті, хто позбувся і найбільших болячок, від яких страждає душа, і пристрастей, але ще не такою мірою, щоб бути певним своєї безпеки: можуть ще зіслизнути до попереднього стану. Третій вид - ті, хто вже взяв гору над численними й великими пороками, та все ж не над усіма: покінчили з жадобою, але гнів усе ще їх діймає; вже не дошкуляє хіть, а марнославство ще дається взнаки; вже не зазіхають на ту чи іншу річ, а від страху ще не звільнилися, хоча й тут поводяться по-різному: в одному випадку мужньо йому опираються, в іншому - відступають перед ним; смерть зневажають, болю - жахаються.

Поміркуймо ще ось над чим. Не така то вже з нами біда, якщо нас можна зарахувати до числа тих, котрі на третьому місці. Тільки щедре природне обдарування та ще й велика наполегливість у заняттях дають змогу ступити на другий східець, тож і третьою барвою не слід нехтувати. Подумай лишень, скільки довкола тебе всілякого темного зла; скинь оком, куди хочеш,- нема такого злочину, що не постав би перед тобою живим прикладом. Що не день, то зухвалішою стає мерзота, розгнузданішим - блуд як удома, так і на людях; озирни все це - і зрозумієш: ми домоглися чималого, якщо не перебуваємо серед найгірших.- «Сподіваюся,- скажеш,- спромогтись і на вище місце».- Цього я побажав би нам обом, та пообіцяти б не наважився: надто вже ми зайняті; прориваємося до чесноти мовби через юрмище пороків, що хапають нас за поли. А чесноту - соромно й признатися! - шануємо лише тоді, коли знаходимо вільну хвилину. А яка ж велична нагорода чекає нас, коли порвемо з усіма нашими справами, а заразом - із тими найцупкішими лихами! Вже не переслідуватимуть нас ні бажання, ні тривоги. Не зворушуючися страхами, не піддаючись насолодам, не лякатимемось ні смерті, ні богів: знатимемо, що смерть - не зло, боги - не злі. Таким же слабким є те, що завдає шкоди, як і те, що її звідує: досконалість і шкода - несумісні речі. Якщо ми таки вирвемося колись із того бруду і піднімемось до найвищих висот, то там найдемо душевний спокій, там, не ступаючи більше на блудну стежку, втішатимемось повною свободою.- Запитаєш, у чому вона полягає? - А в тому, щоб не боятись ні людей, ні богів; щоб не прагнути ні гидкого, ні надмірного, щоб над собою самим мати найвищу владу. А належати самому собі - неоціненне благо.

Бувай здоров!

ЛИСТ LXXVI

Сенека вітає свого Луцілія!

Ти грозиш відвернутися від мене, якщо не знатимеш докладно, що я поробляю кожної днини. То знай же, який я щирий до тебе: поділюся навіть подробицями. Слухаю філософа. Ось уже п'ятий день як я завчасно виходжу з дому, аби з восьмої години прислухатись до його роздумів.- «Ну й ну! - всміхнешся.- Якраз добрий вік для науки!»- А чому б і ні? Хіба то не верх глупоти - не вчитися тільки через те, що досі все не знаходив часу для науки? - «Виходить, мені займатися тим же, що всілякі дженджики й молодики?» - Ще не зовсім погані мої справи, якщо тільки це не личило б моїй сивині! Така школа вітає людей будь-якого віку.- «То ми постарілися для того, аби плентатися за тими, хто ще зелений?» - Гадаєш, піду в театр, мене понесуть у лектиці в цирк, не проґавлю жодної пари бійців, а завернути до філософа посоромлюся?.. Поти треба вчитися, поки ще не знаєш чогось, або, як каже прислів'я, поки живеш. Та вимога ніде не є такою доречною, як у нашому випадку: поти треба вчитися, ук маєш жити, поки живеш. Я ж там і сам дечого навчаю.- Поцікавишся, чого? - А того, чого й старцеві не завадить навчитися. Кожен раз, тільки-но переступлю поріг школи, проймаюся соромом за весь рід людський. Ти знаєш, хто простує до оселі Метронакта(1), той мусить іти повз неаполітанський театр. Так ось: те приміщення вщерть набите людьми; варто глянути, з яким запалом вони там розмірковують, сперечаються, чим повинен виділятися добрий пітавлет(2). Грецький флейтист і окличник збирають довкруг себе цілі юрми, а там, де роздумують над тим, якою повинна бути доброчесна людина, там, де вчать, як стати такою людиною, сидить жменька слухачів. Але й вони, на думку загалу, тратять час на марниці, тому й називають їх ледацюгами або й недотепами. Що ж, хай посміються і з мене: лайку невігласів треба слухати незворушливо; хто прямує до чесноти, мусить зневажати саму зневагу.

Тож не барися, Луцілію, щоб і тобі, бува, не трапилось те, що й мені,- вчитися на старості літ. Поспішай тим більше, що ти довго не брався за те, чого в похилому віці хтозна чи навчишся.- «А наскільки,- запитаєш,- я просунуся вперед?» - Наскільки спроможешся. Чого ще ждеш? Нікому ж не вдалося випадково стати розумним. Гроші навинуться тобі несподівано, почестями тебе обдарують, повага й високі посади додадуться, можливо, до всього іншого, а от чесноти під ногами не надибаєш: вона не приходить легкою ціною, недбалою працею. Але чи не варте рясного поту те, що обдарує тебе за одним разом усіма благами? А благо - це лише те,