Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 142
Перейти на сторінку:
Назва його походить від прізвища місцевого лісника Пахоля, який колись тут падкував. Яр розділяє село на дві частини, південну й північну.

З півдня на північний захід в'юниться мілководна річка. Витоки її формуються з дощів і джерел низовини і ярів у районі села Хайнівка. Вона носить географічну назву Сухий Ташлик і протікає яром через село Коханівку до Баландиного. Завжди перебуває в розливі, по обидва боки заросла очеретом і осокою, тут водиться сила-силенна пернатої дичини.

Інша, менш значна річечка, струмить Пахолиним яром і теж бере свої водні ресурси з джерел і дощів і впадає в Сухий Ташлик, утворюючи кут. Ось тут, у ланцюзі межиріч і осіли колись у давні часи перші поселяни. Окрім цих двох ярів у напрямку на захід простягся ще яр Пасіка у вигляді макітри. Колись у поміщика Осецького там завжди стояло багацько вуликів. Далі на захід — яр Сичеве, від прізвиська лісника Сича. Ще далі на південь — Вовчий яр, там водилося багато вовків. Усі ці яри в давнину, коли тут осаджувалися першопоселенці, були покриті прадавнім непрохідним лісом [47].

Село як село, чепурно вибілені хатки під соломою чи очеретом, а то й під гонтою з вивершеними буслиними гніздами, у яких пробують свої молоді крила лелеченята. Воно витягнулося невеликим зиґзаґом із півдня на північ, де розгалужується на дві вулиці. Одна з них тягнеться на північний схід, до так званого хутора. Він виник десь у кінці XIX століття на місці колишньої економії одного з власників Коханівки пана Осецького.

Здається, що падалиці-лимонки, окреслюють сонячні кола біля старовинних крислатих груш, хтозна-скільки тут і старих яблунь та горіхів, що зростають на колишній панській садибі. Інша вулиця прямує на північний захід, до так званого Куточка, давнішого за хутір. Посеред села, у південній його частині, біліє дерев'яна церква з двома банями. На великій висоті в одному з куполів звисають дзвони. А через майдан проти церкви раніше розташовувалася панська садиба. З колгоспного подвір'я пахтить молоком, гноєм і кінськими кізяками.

Від самої революції, відколи проголосили гасло «Земля — селянам», комуністи лишень тільки й займаються експериментами в селі й на землі. Чомусь з'явилася бозна звідки сила-силенна пророків. Обіцяють усім комуну-рай, але гасла залишаються гаслами, а земля землею, яка прагне для себе лише одного — любові, турботи й дбайливих рук. Насамперед шани й уваги до тих, хто її обробляє — до хліборобів.

Після революції в Коханівці на одного їдока в сім'ї припадало по одній десятині землі. Коли всю поміщицьку й відібрану в куркулів землю розділили порівну, дісталося по десятині на кожного жителя. Якщо відбуваються в сім'ї якість зміни — женяться, виходять заміж, то земля переходить за ними. Тож жили-перебивалися з хліба на воду. Таке дріб'язкове гречкосійство породжувало злидні.

Після проголошення Нової економічної політики (НЕП) село почало розвиватися стрімкими темпами, особливо після 1923-1924 років. Швидко зростала чисельність великої рогатої худоби, овець. Корів використовували також і для сільськогосподарських потреб. Почали з'являтися прекрасні упряжі для коней, особливо в добрих господарів і середнього селянства. Селяни, що побідніше, купували по одній конячині, спрягаючись із сусідами, у гурті вершили різні сільськогосподарські роботи.

Хто жадав — господарювали завзято, щодуж намагаючись примножити свої статки. Тож коли невдовзі розпочався великий крутіж і стали «торочити» про колгоспи, більшість із тих, хто своїм горбом та умінням уже встиг щось надбати, навідріз відкараскуються від такого лиха. Ті ж, хто заохотився хазяйнувати при купі, як і по інших селах, після розподілу панської землі в Коханівці згрупувалися в кілька товариств спільного обробітку землі (ТСОЗи).

II

Колективізація сільського господарства, як і по всій Україні, розпочалася в 1929 році, у зв'язку з чим відбулася «ліквідація куркульства як класу». Спершу в урядові хлібозаготівлі включаються надмірні хлібні податки, за ними сумно знамениті плани до двору й нарешті погрози розкуркулення. Навколо шириться пропаганда колективізації, а в українські села вкрадається похмуре передчуття кінця старого вільного життя. Дбайливі господарі впадають у розпуку, усі переймаються тривожними чутками. З кожним днем стає все гірше, коїться несусвітне, насуваються репресії.

Навесні з трьох ТСОЗів створили одну сільськогосподарську артіль ім. Молотова. Першим головою правління обрали Саву Федоровича Лебедя, секретарем М. Качаненка й рахівником Г. Лебедя. Як далі жити, довго клопотом не морочили. Заповзялися одібрати силою в заможних господарів усі засоби виробництва — двигуни, молотарки, млини та все інше.

У селі компартійного осередку не має, зате організувався комсомольський на чолі з Гудзенком Костем. Молоді активісти не тільки вчать азбуку в лікнепі, марширують туди-сюди з червоною ганчіркою на дрючку й мітингують, деручи глотки на сходках. У Коханівці восени 1929 року організували збори членів комітету незаможних селян (комнезам).

Чинно повсідалися. Протокол пише обраний у президію молодий сільський активіст, ватажок коханівських комсомольців Гудзенко Кость. На цих зборах його обрали секретарем комнезаму. Питання поставили руба: «Про конфіскацію майна й підсобних підприємств у куркулів». Про це дали знати й сільським господарям, яких було внесено до списку куркулів — Пуценкам, Ропавкам, Волошиним, Чередникам, Заболотнім та іншим.

Натовпилося народу як мурави, що ніде й пальцем ткнути, дим висить коромислом. Першим узяв слово голова артілі Лебідь Сава Федорович:

— Конфіскувати все куркульське майно й передати до артілі, а його власників вислати з села.

Тему продовжив у тому ж дусі секретар сільради Щербина Степан:

— Куркулі впливають на середняків. Я теж із середняків, але першим у селі на початку Радянської влади вижбурляв ікони з церкви, першим записався в артіль, здав пару добрих молодих коней, плуга, культиватора, сівалку, гарбу, січкарню. Окрім того, я член комнезаму, маю сім душ сім'ї, однак, не жахаюся колгоспу.

А от хоча б мій брат Іван. При ньому довіковують мої старі батьки. Вони подали заяву до артілі, а брат і гадки не має.

1 ... 71 72 73 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"