Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 142
Перейти на сторінку:
Хто його стримує? Він мешкає від мене через шлях. Раз у раз мій кум Пуценко Гаврило учащає до нього ввечері. Про що вони там розмовляють не відомо. Але наслідки, як бачимо, є. Гаврило до революції мав 65 десятин землі, відібрали в нього 55, а 10 залишили йому з батьками. Мав у господарстві: корову, воли, вівці, повний двір свиней, усякий інвентар, олійницю, круподерку, молотарку, млина. Здав 500 пудів хліба, а план не виконав, тому що вимагається 1000 пудів. Пора кінчати з куркульством! Витурити їх усіх із села!

Тягне руку аж підскакує балакайло Громадський Михайло, він базікає про «лють і ненависть куркульських елементів» до «нових змін» у селі, а в кінці свого торохтіння зривається на істерику:

— Хто жорстоко розправився з нашим земляком-революціонером Журбою Аврамом Микитовичем, порубавши його в царині на куски? Хто підпалив хату секретаря сільради Степана Щербини? Куркулі! На Соловки їх усіх!

Довго ще на збіговиську комітету незаможних селян марнословили, ще не один пустомолот-комнезамівець скаженів, упадав у лють, вимагаючи конфіскації куркульських господарств і виселення усіх «глитаїв» із села.

III

Один із міцних хазяйнів, записаних у списки куркулів, Ропавка, підняв руку й попросив слова, намагався щось заперечити:

— Ми, господарі, укалуємо зрання допізна, пупа свого не жаліючи, а ви ледарі, тому й голодранці, до світу бали точите, а до півдня вилежуєтеся, у вас одні безкінечні збори, розмовочки й резолюції.

Та договорити не встиг. Комнезамівці, як ужалені, попідхоплювалися зі своїх місць. Затупали ногами й несамовито заревіли, буцімто навіжені, здається на них і шкура кричала:

— Геть із села куркулів! Геть кровопивців! Усіх глитаїв на Соловки!

У одноголосному екстазі прийняли резолюцію, якою секретар Кость Гудзенко каліграфічним почерком старанно увіншив протокол зборів членів КНС: «За останній час, коли колективізація почала набирати масового руху, у селі Коханівка колективізовано 70% господарств. Щодо куркулів і підкуркульників за пропаганду, за те, що стають на шлях підпалу й терору, чинять опір колективізації, загальні збори членів КНС постановляють:

1. Конфіскувати майно куркулів згідно затвердженого списку /список зачитується/ й передати його в артіль.

2. Вислати із села всіх куркулів, затверджених у списку».

Цю бумаженцію з резолюцією підписали голова зборів, секретар, члени президії й надіслали на затвердження до Кам'янського райвиконкому [16].

Згодом, уночі, «гепеушники», «уповноважені» й коханівські місцеві активісти-комнезамівці з комсомольцями вдиралися до осель заможних селян, забирали все. Викишкували кращих господарів із власних осель, а потім із села, і гнали, як худобу, на залізничну станцію Кам'янка. Туди ж згонили розкуркулених із сусідніх районів, їх натрамбовували, як оселедці до бочки, у вантажні вагони поїздів.

Із збірного пункту ст. Кам'янка ешелони прямували на Північ. Чоловіки безвісти зникали на лісоповалах, а жінки й діти, розміщені в церквах і пересилках на шестиярусних нарах, падали й вбивалися або замерзали в глухій тайзі.

Усе те, що зароблялося багаторічною важкою працею, мозолями й просолювалося рясним потом: землі, будівлі, худобу й реманент нещасних жертв перебирав колгосп. Худоба бродила голодна. Діти-підлітки втікали на Донбас до фабрично-заводських училищ (ФЗУ). Під час колективізації тільки з одного невеличкого села Коханівка розкуркулили сорок сімей міцних культурних українських хліборобів. Біля двадцяти п'яти з них вислали на Алтай, у Архангельську область, а п'ятнадцять сімей розбрелося по світу й влилися в різні галузі виробництва.

Та ось, у кінцевому підсумку, настала рання весна, охрещена в тогочасній радянській пресі «першою більшовицькою весною», весна першого «року великого перелому», року тисяча дев'ятсот «триклятого». Шляхом неймовірних жорстокостей, за зиму владі таки вдалося українських дядьків «примусово-добровільно» позаганяти до колгоспів.

Контора новоутвореного колгоспу в Коханівці зайняла хату розкуркуленого Гаврила Пуценка, майстерні й кузню влаштували на його подвір'ї в центрі села й на колишній панській садибі. Колгоспні коні перебували в сараях колишніх куркулів, а перегодом збудували стайню на панській садибі. У куркульських коморах зберігали хліб і різне зерно, яке постягали в Пуценковий двір.

Розділ XXI
І

Маючи призначення на роботу в Коханівку, Іван увесь липень ще гуляє вільним козаком, бо знає, що то глушина, найвіддаленіше село Кам'янського району й зав'язнути в ньому місяців на вісім, означає приректи себе на одиноке існування та нудьгу. А в рідній Вербівці однолітки-товариші, клуб, хоч і невеликий, але сцена простора, є декорації, які він малював і перемальовував для кожної п'єси. Звідтоді, як повернувся із Сибіру й до педкурсів, не виїжджає звідси нікуди, здрастує самотньо в батьковій хаті, а щоб не зійти з розуму, ставить у клубі посильні п'єси.

Культурні традиції в селі існують віддавна. Тут ще до 1-ї світової війни організував хор і драматичний гурток Петро Чучупак із села Мельників, який учителював у Вербівці. Здавну існував церковний хор, який співав не лише церковні псалми, а й побутові пісні прямо посеред села. Організатором і любителем цієї справи був Голобородько Яків Гнатович. У квітні 1917 року в селі Р. Солом'яна заснувала товариство «Просвіта» в кількості 38 членів, головував тоді в ній учитель О. Пальоний [49, 5].

А зараз культурно-просвітницька робота зосереджена в сільбуді. У 1925-1930 роки зіграно багато п'єс для селян. Аматорів сцени тут вистачає. Заодно з виставами проводяться вечори самодіяльних співів, у співочому гуртку беруть участь ті ж самі любителі самодіяльності, що і в п'єсах. Тут у клубі й познайомився Іван із дівчиною, не обікраденою на вроду, яка приїхала до рідного дядька у Вербівку, який працює в радгоспі сусідньої Лебедівки. Кличуть її Олена Оржеховська.

1 ... 72 73 74 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"