Читати книгу - "На скрижалях історії"

Кожнодень у пахкозелу щемливу теплінь літнього надвечір'я, коли з заплав Сухого Ташлика починають скрипіти очеретянки з-між латать і дути бугай мов у кадуб, вона, не зважаючи на протести дядька, випурхує з хати до нього на побачення в запашну темряву, де перекочуються соловейкові пересвисти. Над полями поволі випливає великий червонястий місяць. Його примарне світіння робить загадковим усе на землі. Чотири вербівські вітряки на просторому майдані нагадують ченців у чорних сутанах. У ці місячні вечори до світання простоюють закохані в обнім на кладці. Він руками обіймає пружний дівочий стан, а вона горнеться до нього й тріпотить у непогамовній пристрасті, як полум'я, і світу немає для них!

З оповідок дівчини знає, що мати її в Набутові проживає при старому вісімдесятирічному батькові. Той ще працює сторожем на воротях у цукровому заводі. Вона ж ніде й ніколи не працювала, бо була дружиною управителя графа Красицького, який помер ще до революції.

Стосунки в них з Оленою досить тривалі. Уже прилип він до неї, як муха до патоки, хоч і значна між ними різниця у віці, йому вже тридцять із гаком. Тож випадком освідчився їй і запропонував:

— Давай одружимося, — вона не перечила, але сказала:

— Я не проти, але в мене ж є мати, поїду до неї за порадою, приїду, тоді буде видно.

Поїхала, про свій намір дядькові не сказала.

Завідувач школи призначив Іванові вести перший клас, у якому сорок один учень. Доводиться щоденно відвідувати своїх майбутніх школярів удома, знайомитися з батьками, дітками, їх умовами життя. Серпень промайнув непомітно, наближається вересень. Ніяк не може уявити, як пройде в нього перша зустріч із перваками в школі.

Настало 1 вересня 1930 року. Матері приводять до школи діток, він зустрічає їх у класі, показує кожному місце за партою. Провів першу бесіду, розповів про те, як вони повинні поводити себе в школі й чого навчатимуться тут. Дітки сидять тихенько й уважно слухають. Хлопчики почали гризти яблука. Він пояснив, коли можна в класі їсти і як притримуватися чистоти й порядку. Одна учениця поцікавилася:

— Чи щодня ходити треба до школи, бо у мене є менший братик, я його няньчу.

Відпустивши діток додому, зайшов до своєї кімнати в кінці коридору, і якусь мить застиг виторопнем, ошелешений, аж рота роззявив від здивування. На столі, підлозі, підвіконні лежали вузлики, великі миски, кошовки, а в них борошно, крашанки, крупа, цукор, наче в батюшки в церкві. Спитав прибиральницю:

— Відкіля все тут взялося?

Та пояснює, що в Коханівці давно ведеться такий звичай, коли мати веде вперше дитину до школи, то несе вчителеві що-небудь, щоб була щастила доля. Від цих слів Іван зніяковів, почувається не в своєму кориті. Звірив сумнівну бентегу завідувачу школи Куценку Григорію Тимофійовичу, а той заспокоює:

— Облиште. Тут існують звичаї приносити якісь подарунки вчителеві в перший день навчання вже давно й не має сенсу їх змінювати.

З учнями познайомився. Для навчання грамоти й арифметики намалював розрізну абетку й цифри до десяти, далася взнаки школа грамоти в Зачепилівці. За місяць дітки стали читати по складах і писати елементи писаних літер. Є, правда, троє таких, що складають слово «ма-ма», а читають «сало». Згодом і ці троє вже читають «Буквар». Особливо полюбляють діти малювати, як і він. У Вербівку до сестри тепер учащати немає часу. Ночує в своїй шкільній квартирі. Харчується в завідувача школи Куценка.

Продовжується комплексна тема «Осінь». Учні читають і пишуть слова. У Івана радість на душі, досяг того, чого прагнув. Осінь цього року стоїть суха. Увесь вересень немає дощів. Лісок, у який він частенько водить першокласників, позолотився. Учням дав завдання:

— Принесіть кожен мені десять штук горішків чи шипшини, перевіримо, як ви вмієте рахувати.

Дітлахи з веселим лементом шугають по кущах, приносять шипшину, горішки, терен, глід. Перевірив кожного учня й похвалив:

— Молодці! Гарно попрацювали, умієте рахувати. Тепер будемо обідати.

Посідали й почали їсти, хто що взяв із собою. А Марійка Щербина сидить осторонь від дітей.

Учитель поцікавився:

— Чому ти, Марійко, не взяла їжі з дому?

Та крізь сльози зізнається:

— Мама не ночувала вдома, батько прийшов п'яний і... — залилась дитина гіркими слізьми.

Усі наперебій, один поперед одного, защебетали:

— Батько Марійки, колгоспний рахівник, часто приходить додому п'яний, б'є її маму, усіх розгонить.

Марійку заспокоїли й дали поїсти. А вчитель попросив усіх, щоб ті сказали батькам, які приходять додому п'яні, що пити горілку негарно й шкідливо, велике горе для всіх. А діти, він упевнений, розповідають удома батькам про що їм тлумачать у школі.

Якось у неділю зайшов до крамниці. У черзі багато колгоспників, а між ними й батько його учениці — Щербина, колгоспний рахівник. Не встиг Іван роздивитися, купити, що йому потрібно, коли підскочив до нього Марійчин батько, добряче захмелений, опасистий сільський дядько з банякуватою головою сільського начальничка:

— Чого запишався, наче кобила в спасівку? Ти яке маєш право мене п'яницею обзивати? Вважаєш я тобі пики не наб'ю?!

Аж жили згадючилися на його шиї з випнутим наперед кадиком. Іванові не в тямки, що цьому набраженому чолов'язі від нього потрібно? Тим часом, п'яний бугаювато посунув на вчителя,