Читати книгу - "Острів Каміно"

Рік, старший із двох, додав:

— Телефонну розмову можна записувати, лише повідомивши про це співрозмовника, але жодних законів про заборону відеоспостереження уряд не приймав.

— Відеоспостереження дозволено провадити будь-коли й будь-де, крім приватного житла,— уточнив Ґрем.— Погляньте лишень на всі ці камери спостереження на будинках і біля тротуарів і парковок. Для них не треба ніяких дозволів.

Тут утрутилася Елейн, яка явно була серед них головною й мала в організації вищий статус, ніж Ґрем і Рік:

— Мені подобається цей шарф із пряжкою. Давайте спробуємо.

Мерсер тричі склала барвистий візерунчастий шарф, на вигляд досить дорогий, і накинула його собі на шию. Рік простягнув їй кільце-пряжку — золоту застібку, оздоблену малесенькими стразами,— і вона пропустила крізь нього кінці шарфа. Рік підійшов до Мерсер і, нахилившись так близько, що їй стало не по собі, розглянув застібку й постукав по ній крихітною викруткою.

— Ми вставимо камеру прямо сюди, і вона буде практично невидимою,— сказав він.

— Наскільки ж вона маленька?— запитала Мерсер.

Ґрем підняв руку й продемонстрував затиснутий між великим і вказівним пальцями крихітний пристрій, менший за родзинку.

— І це камера?— не повірила вона.

— Причому з високою роздільною здатністю. Зараз побачите. Дайте-но мені пряжку.

Мерсер витягла її й віддала Рікові. Вони з Ґремом наділи однакові хірургічні збільшувальні окуляри й схилилися над пряжкою.

— А ви домовилися, де обідатимете?— запитала Елейн.

— Ні, Брюс про це не казав. Я зустрічаюся з Джейком у Ноеліному магазині об одинадцятій, а потім одразу ж зайду до Брюса. Потім ми маємо пообідати, але де — я не знаю. То як працює ця штука?

— Ви нічого не матимете робити — просто поводьтесь як зазвичай. Рік і Ґрем увімкнуть камеру віддалено, а самі перебуватимуть у фургоні поруч із магазином. Звук камера не записує, бо замала, тож вас ніхто не чутиме. Ми не знаємо, що знаходиться в цих двох підвалах, тому постарайтесь якомога уважніше скрізь усе роздивитись і помітити будь-які двері, вікна й камери.

— І зверніть увагу, чи є датчики безпеки на дверях до підвалу,— вставив Рік.— Ми майже не сумніваємось, що дверей, які ведуть назовні, там немає. Судячи з усього, обидва підвали повністю розташовані під землею, і ззовні до них немає жодних сходів.

— Ми вперше — і цілком можливо, що востаннє — маємо змогу поглянути, що там унизу, — сказала Елейн.— Важливо все, але, звісно, наша мета — це рукописи. На вигляд це стоси паперів більшого формату, ніж звичайні книги.

— Я знаю, що таке рукопис.

— Так, звісно. Шукайте ящики, шафи — будь-які місця, де їх може бути сховано.

— А що, як Брюс помітить камеру?— занепокоєно спитала Мерсер.

Чоловіки одночасно гмикнули: таке було виключено.

— Не помітить, бо це просто неможливо, — запевнила Елейн.

Рік повернув Мерсер кільце-пряжку, і вона знову пропустила крізь нього кінці шарфа.

— Вмикаю,— повідомив Ґрем, швидко стукаючи клавішами на ноутбуці.

— Можете, будь ласка, підвестись і повільно обернутися кругом?— попросив Рік.

Вона зробила це, і Елейн із чоловіками стали пильно вдивлятися в екран.

— Приголомшливо!— промовила Елейн, радше сама собі, ніж комусь із присутніх.— Погляньте, Мерсер.

Мерсер, ставши біля столу, обличчям до вхідних дверей, глянула на екран і була вражена чіткістю зображення. Диван, телевізор, крісло й навіть дешевий килим перед нею — усе було видно абсолютно ясно.

— І це знімає ця крихітна камера!— вона не вірила своїм очам.

— Нічого складного, Мерсер,— сказала Елейн.

— Проте цей шарф не пасує ні до чого з мого гардероба.

— А що ви збираєтесь надягнути?— запитала Елейн, потягнувшись за сумкою, у якій виявилося ще з півдюжини шарфів.

— Мабуть, простий червоний сарафан. Нічого особливого,— відповіла Мерсер.

Впустивши Мерсер у магазин через передні двері, Джейк одразу їх замкнув. Відрекомендувавшись, він сказав, що знає Ноель уже багато років. Він мав грубі, мозолясті руки й сиву бороду, і в ньому легко було впізнати роботягу, який усе життя провів із молотками й іншими інструментами. Джейк трохи різкувато повідомив, що письмовий стіл уже стоїть у підвалі. Мерсер поволі, тримаючись на відстані, спустилася за ним по сходах, нагадуючи собі, що все, що зараз перед нею, знімається на камеру й буде проаналізовано. Страхуючи себе за допомогою поручнів, вона пройшла десять сходинок