Читати книгу - "Сонячна магія"

вікном. У домі панувала тиша. Напевне, його мешканці ще вночі полишили Літон. Та ось надворі пролунав голосний вибух, за яким пішла серія інших, тихіших. Це окрилений успіхом сивовусий, що здав графу Сокольникові непритомного Харлика, піднявся на дах палацу, до катапульти. Звідти він зміг побачити, що змовники сяк-так дали собі раду й поновили атаку, а тому відкрив вогонь. Оскільки з обідньої зали він устиг прихопити повну сулію міцного вина, то стрілянина пішла добре. Влучність, щоправда, могла б бути й кращою, зате з дальністю польоту снарядів склалося гарно з самого початку. Просочені смолою, начинені порохом, дерев’яними кілочками і крупною галькою торбинки летіли по вибагливих і, головне, довгих траєкторіях.

Далеко від палацу, просто за возом, теж пролунав вибух. Навсібіч розлетілися розкришені камені та грудки палаючої смоли. Це не вселило спокою в душу шкапи — навпаки, вона ніби прокинулась і спробувала вдарити підтюпцем. Ганка кинув поводи, озирнувся й побачив, що від вибуху полотно в задній частині воза взялося веселим їдучим димком. Ганка почав скрадатися туди, стискаючи кинджал маленькими гострими зубками. Віз проїхав повз жабура, який стрибав у бік головної площі, далі повз графа Сокольника. Він під охороною трьох стражників, які волочили також Харлика, йшов у тім самім напрямку. Полотно тліло дедалі сильніше… Власне кажучи, вже не тліло, а горіло по-справжньому. З-під його краєчка вистромилася голова Бобрика.

Шкапа відчула за спиною жар і заквапилася ще більше, тобто пішла трохи швидше за черепаху, що виповзла з океану на прогулянку.

«Ще трохи, і я впаду від цієї моторошної швидкості», — над силу промовляла сама собі шкапа.

«Зараз я тебе приріжу, хлопчиську», — радів Ганка.

«Він таки хоче зарізати мене!» — в розпачі метався Бобрик.

Він, як і досі, лежав на боці, вдавав, що розглядає стіни, повз які проповзав візок, і не помічає нападника. Але останньої миті, коли чекати далі було нічого, швидко перекинувся на спину й просто під полотном, яке вже палало, випростав зігнуті в колінах ноги.

Удар припав Ганці в черевце. Мавпа тонко писнула й відлетіла назад. Хлопчисько почав вилазити з-під полотна, але сіра істота знову підскочила до нього й таки встигла всадити в бік свій кинджал.

Бобрику здалося, що йому під ребро вставили розжарену й дуже тонку шпицю. Він заволав і долонею пхнув Ганку в ніс. На той час полотно вже майже прогоріло, один з мішків під ним теж почав тліти. Ганка втрапив лапкою у вогонь, дико заверещав і відскочив, а кинджал залишився в тілі хлопчиська. Бобрик висмикнув із себе зброю і пожбурив її в голову супротивника, однак від болю й страшного вигляду крові, що лилася з-під ребер, промахнувся. Ганка упав на всі чотири лапки, підповз до нього й схопив хлопця за горло. У голові в Бобрика запаморочилось, але він таки знайшов сили обома руками штовхнути Ганку в груди.

У мавпи всередині щось кевкнуло. Вона роззявила рота, але не розчепила лап, які душили хлопчину. Бобрик і собі схопив бридку істоту за горло. А вогонь танцював перед ними на мішках, щосекунди порох міг вибухнути. Шкапа зробила останній неймовірний ривок — тепер вони їхали зі швидкістю пішохода, який не надто поспішає.

Дзигарі на головній міській площі показували, що до полудня залишилося двадцять хвилин.

* * *

Заради такої нагоди граф Сокольник перевдягнувся у святковий камзол і широкі, вкриті золотими блискітками шаровари. На поясі в нього висіли прикрашені дорогоцінним камінням піхви зі шпагою. Сокольник зійшов на поміст і оглянув площу. Князь-Сонце світив на повну силу, по небу пливли хмарки, їхні тіні раз у раз пробігали по бруківці. Десятка з півтора городян, чи надто сміливих, чи надто дурних, щоб залишити Літон, стояли трохи віддалік, очікуючи початку вистави. Семеро стражників оточили поміст, ще четверо вартували біля сонного Спритника та зв’язаного Харлика.

Незважаючи на прикрі події, затримки й непорозуміння з аксою, загалом усе складалося вдало. Влада в руках графа. Звичайно, місто зменшилося на третину після відльоту Наперстка, безладні постріли катапульти й вибухи не додавали краси прилеглим до палацу кварталам. Крім того, значна частина городян пішла в невідомому напрямку… Але це нічого, вирішив граф. Повернуться, куди їм подітися. Лихвар Нілсон поплатиться за те, що давав гроші змовником. Тепер йому доведеться розщедритись на відбудову та ремонт, інакше граф накаже стратити його так само, як і цих двох. Та й барон Тло Бирон допоможе. І ще вийшло дуже вдало, що Мармадук щез — не доведеться влаштовувати замах на життя чаклуна.

У дальньому кінці площі з’явився Топ. Оксамитове сідло на його плечі було порожнє — Ганка теж кудись зник. Сокольник підкликав жабура до себе. Коли той наблизився, стало видно, що круглі очі його неприродно вирячені й укриті безліччю червоних жилочок — жабурові довелося двічі за такий короткий час використовувати повітряний міхур.

Топ, як звичайно, мовчав, хоча його маслянисті зелені губи ворушилися, а іноді кривилися в усмішці.

— Де Ганка?.. — почав був Сокольник і тут побачив, що з бічної вулички з’явилася знайома постать.

— Ні, ви тільки погляньте! Вона знову тут! Бачиш он те дитинча? — Сокольник звернувся до жабура. — Он ту пронозу?! Піди та поклади нарешті край її витівкам!

Кукса вступила на площу доволі рішучим кроком, бо її метою було поквитатися нарешті з остогидлим Сокольником, та коли побачила в дальньому