Читати книгу - "Земля Георгія"

Капітан Арташезович, який тримав для мене місце, був таким самим херсонцем, як я. Бо Херсон ще не у Вірменії, як не крути. Але щоб з повним правом носити горде наймення херсонця по всіх морях та океанах, йому довелося пожертвувати значно більшим: одружитися в Херсоні.

Річ, звичайно, нехитра, значно складніше, якраз, у Херсоні не одружитися, коли твоє судно стало в капітальний ремонт на заводі Куйбишева. Бо херсонські дівчата та жінки — це щось. Тобто — хтось. Та ще й які хтось! Моряк, що перевальцем ступив на берег після шести місяців винятково чоловічого товариства посеред хвиль та пінгвінів, на вулицях Херсона ризикує просто звернути собі шию, так йому, сердешному, доводиться крутити головою, проводжаючи поглядом зустрічних красунь, що йдуть на нього просто на своїх двох, без охорони, цілими табунами, ще й хихочуть, цокають каблучками та піддражнюють зустрічного мореплавця. Бермудський трикутник, а не порт. Не один водоплавний холостяк назавжди в ньому залишився.

До того ж усі ті тисячі курсантів обох морехідних училищ мали традицію не відкладати одруження на потім, щоб не одружитися часом з вищезгаданим пінгвіном, і одружуються одразу після випуску або навіть трохи раніше, щоб встигнути понахвалювати тещині борщі ще до того, як просурмить сурма, заграють Єгерський марш гелікони та корнет-пістони — і молодого спеціаліста скерують на судно у Петропавловську-Камчатському споживати борщі флотські. Усі ті тисячі одружених курсантів уже також визнавалися повноцінними херсонцями, бо уявити собі одруженого з херсонською дівчиною молодого спеціаліста, що розпробував тещиних борщів, який за першої ж нагоди не чкурне з Авачинської губи назад, до Кардашинського лиману й тещиного холодцю, просто неможливо.

Ось і Арташезович одружився ще в училищі, здоров’я та довголіття його дружині. І за першої ж нагоди, що підвернулася лише через три роки, чкурнув з Петропавловська, що на Камчатці, на Херсонський рибний комбінат — на річці Кошовій. Але доля знущалася з нього не згірш, ніж з Одіссея, який вже бачив вогні рідної Ітаки і вже чув, мабуть, пахощі борщу своєї Пенелопи, коли якісь ідіоти й дебіли з матросів розв’язали лантух з вітрами та бурями, й Одіссеєву галеру віднесло ще далі від Ітаки, ніж вона була на початку «Одіссеї». У випадку Арташезовича таким неподобним матросом, що пожав бурю, був особисто перший секретар ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов, якому закортіло засунути їжака в штані Гамерики й розпочати Карибську кризу.

Арташезовича мобілізували просто з його причалу під мостом через Кошову, і він довгі вісім років підвищував рівень бойової та штурманської підготовки бригади десантних кораблів Балтійського флоту, яку з нагоди «холодної війни» перекинули на Чорне море. Термін строкової служби тоді був сім років, але командир корабля підступно не списав Арташезовича перед виходом на бойову до Середземки, так звик до матроса, що розуміється на навігації краще за штурманських офіцерів, і Арташезович ще цілий зайвий рік відбув на точці якірної стоянки між Кіпром та Ізраїлем у повній готовності відразу висадити десант на англійську військову базу в Ларнаці або й відразу до Єрусалима. Куди адмірали накажуть.

З військового флоту Арташезович повернувся з відповідним татуюванням — з синім силуетом БДК (великого десантного корабля) на тлі земної кулі, якорів, та військово-морського прапора — і з нерибальськими звичками у маневрах. Навіть через десятки років він міг довести до істерики капітанів зустрічних суден, коли починав маневрувати, як військовий, і лягав на бойовий курс замість тихо-мирно розходитися із зустрічним пароплавом лівими бортами. Рідненька Пенелопа таки дочекалася покращення міжнародних стосунків і повернення Арташезовича на вулицю Іллюші Кулика. Не будемо довго зупинятися на подальшому житті цього українсько-вірменського подружжя, хоча я б за таке ставив пам’ятники за життя усіляким Пенелопам, але боюся цих херсонських Пенелоп розбестити: адже вони ще й досі вважають усе це природним, усі ж так живуть, і по-іншому бути просто не може, а встанови їм пам’ятника — ще задумаються, чи виходити їхнім дочкам заміж за чергових курсантів під звуки Єгерського маршу, а не маршу Мендельсона.

На момент достигання тих мандаринів, про які я пишу, Арташезович проплавав у морях та океанах уже тридцять із хвостиком років. І кожен з членів екіпажу колись та працював під його командуванням чи в Атлантиці під Західною Сахарою на ловах сардини, чи в Індійському океані під Маврикієм на лангусті, чи ще деінде на морях цього світу.

Коли Арташезович про щось розповідав, він майже завжди мав нагоду сказати: «Ось Голопупенко не дасть збрехати, у 86-му році під Кергеленом сезон був не з кращих…». І черговий голопупенко те справді підтверджував, бо саме 86-го року ловив з Арташезовичем кликача під французьким островом Кергелен в Антарктичній частині Індійського океану. Ніколи не куштували кликача? То у вас усі гастрономічні фестивалі ще попереду. Негайно йдіть до супермаркету й купіть хоча б рибину, хай зараз той кликач і польський та страшенно дорогий. Зараз уже цю рибу можна скуштувати кожному, а не тільки міністрові рибного господарства: раніше вона тільки на експорт та для міністрів йшла.

Арташезович ходив у море на рибалках до початку дев’яностих, коли вже інший мудрагель, уже не генсек, але теж з їхнього племені, сказав на міністерській нараді, що українському народові потрібні не риба, а сало, і вся наша океанічна риболовля безславно пустила тихона. Вся Африка й околиці були засіяні іржавими корпусами наших траулерів та сейнерів, яких не було змоги повернути звідти додому, хай хоч на консервацію та відстій, та хоч на металобрухт, не було змоги навіть команди звідти визволити, почалися арешти суден у портах і суди, а пального на втечу додому нема, і не дуже-то втечеш під пукавками корветів берегової охорони, і їсти екіпажеві вже нема чого, і вода питна навіть закінчується, і малярія всіх косить, і… хай тому мудрагелю теж тикнеться ще за цього життя, бо гикати лише на тому світі буде для нього занадто добре.

Арташезович пережив два таких суди в Лас-Пальмасі й обидва, як не дивно, виграв, повернув обидва судна додому, де його зустріли без захвату. Арташезович