Читати книгу - "Скляне прокляття"

Уїлсон мовчав, ніяк не реагуючи на його слова. Тоді Пеппер неквапливо попрямував до своїх друзів і став поряд із ними.

Тепер усі очі були спрямовані на Уїлсона. Обличчя мисливця на метеорити поступово наливалося кров’ю — гнів душив його. Тільки Богові відомо, кого з трьох цієї хвилини британець ненавидів більше: Гумбольдта, Гаррі чи Макса.

Нарешті, він порушив мовчанку.

— Яка зворушлива сцена. Я ледве сльозу не зронив. Мені начхати на цього божевільного німця і його команду, але вам, Пеппере, я довіряв. Після вашого мужнього вчинку під час атаки берберів я вже було вирішив, що з вас вийде непоганий хлопець. Однак, тепер бачу, як жорстоко помилявся.

— Мені дуже шкода, що змушений вас розчаровувати, сер.

Уїлсон ступив уперед і зацідив журналісту важелезного ляпасу. Пеппер гепнувся на землю, як лантух із борошном.

— Патрику, заберіть цих зрадників від мене й надійно замкніть! — різко скомандував Уїлсон. — Цілодобово охороняйте. Та глядіть мені. Якщо втечуть, відповідатимете головою. Зараз я маю важливіші справи, та щойно ми витягнемо з храму цей метеорит, нехай начуваються. Отримають на повну!

Йатиме тихо скрикнула й схопилася за щоку. Шарлотта, яка схилилася над пораненим догоном із гарбузовою посудиною, повною свіжої води, глянула на неї й перелякалася.

Ліва половина обличчя дівчинки розпухла й почервоніла, ніби обпалена вогнем. Шарлотта кинулася до неї.

— Що з тобою? — вона спробувала обійняти Йатиме. — Що сталося?

Дівчинка мовчала, по її щоках текли крупні сльози. Джабо тихенько повискував.

— Дозволь мені глянути… Боже милий! Хто тебе вдарив?

Йатиме витерла сльози.

Шарлотта здивовано озирнулася. Окрім поранених, поблизу нікого не було. Вони з Елізою вже кілька годин поспіль надавали допомогу людям в імпровізованому шпиталі, й увесь цей час Йатиме провела, сидячи під фіговим деревом і поринувши у свої думки. Шарлотта не знала, що й подумати.

— Елізо!

Темношкіра супутниця Гумбольдта перев’язувала пораненого буквально за два кроки від неї.

— Що сталося, люба?

— Я не розумію… Ти маєш сама це побачити.

Еліза, облишивши пораненого, підійшла до Шарлотти.

— Що тут у вас?

Дівчина вказала на щоку Йатиме.

— Схоже на ляпас, чи не так?

Еліза кивнула:

— Справді. Навіть відбитки пальців добре видно, жінка вказала на виразні червоні смуги.

— Хто це зробив, дитинко?

Йатиме похитала головою. Від болю вона так стиснула губи, що вони зробилися сірими.

— Ми знаємо цю людину?

— Дивно, — сказала Шарлотта. — Йатиме весь час була тут, поруч із нами, й до неї ніхто не підходив.

Еліза задумливо схилила голову, а потім промовила

— Мабуть, вона не хоче говорити. Але є й інший спосіб.

Вона доторкнулася кінчиками пальців до скронь дівчинки й заплющила очі. Але одразу ж їх відкрила.

— Нехай Бог милує, що ж це робиться?

— Що ти побачила?

— Ходімо швидше, — Еліза скочила на ноги й побігла до тогуни, де саме перебували Убіре й інші старійшини. Вже на бігу вона кинула через плече: — Лихо, Шарлотто! Страшне лихо!..

— Геть від мене! — сердито кинув Макс Джонатану Арчеру. — Я вже багато разів казав, що не терплю, коли мене хапають. Чуєте, це вас стосується!

— А мені плювати, подобається тобі це, чи ні, — Арчер і справді плюнув просто під ноги журналісту. — Я тобі від самого початку не довіряв. Просто не доберу, як це старий примудрився взяти з собою такого тупака-янкі.

Максова щока все ще палала від ляпаса, якого заліпив йому Уїлсон.

— Мабуть, через те, що я врятував ваші смердючі дупи, — огризнувся він. — Без мене ваші кістки вже досі б валялися в піску поміж дюнами, а зі шкур бербери зробили б собі бубон. І як же я шкодую, що я чомусь здумав допомагати таким негідникам! Ви ж просто жалюгідна зграя грабіжників, мисливців на славу та гроші!

Арчер замість відповіді тицьнув Пепперу під носа револьвер.

Гумбольдт відтягнув журналіста назад:

— Поки що слід зачекати, — прошепотів він німецькою. — Успіх не на нашому боці. Та ми неодмінно виплутаємося з цієї халепи, й тоді вже, повірте мені, Максе…

— Сподіваюся, ви маєте слушність, — так само тихо озвався Пеппер. — Не можу дочекатися моменту, коли поквитаюся з цим хлопцем… — Він прикусив губу. — Та я ж і насправді самозакоханий тупак. Як я міг довіритися Уїлсону? Його слова — суцільна брехня. Якби ви вчасно не з’явилися, він би відправив мене до храму, щоб на власні очі побачити, на що здатний метеорит!

— Ви — не єдиний із тих, кого ошукали, — відповів учений. — Такі люди, як він, здатні в разі необхідності бути дуже переконливими. У них є вдосталь чарівності й сили переконання. Вони майстерно маніпулюють іншими людьми. Проте варто вам лише ковтнути приманку, — клац! — і вам пред’являть рахунок! Мені добре відомі подібні особи. Їх удосталь повсюди: в науці, в політиці, в банках і в правліннях крупних комерційний компаній. Для них важливим є одне — влада. Ніколи не слід їх недооцінювати!

Арчер і О’Ніл привели всіх чотирьох у глиняну хатину