Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"

Оля

Коля пише Олі

Здрастуй, Олю!

То, значить, Тимофій — це молодший братик Фелікса? Оце здорово! А я думав, це якийсь старшокласник.

Я ще жодного разу не бачив Тимка, а вже трохи його люблю. А як потоваришувати з ним, поки що не знаю. Якщо придумаю, негайно ж напишу тобі.

Чому ж ти мені одразу не сказала, що Тимофій — просто Тимко? Я б не шукав його по всій школі.

Коля

Коля пише Олі

Здрастуй, Олю!

Після того, як прийшов твій останній лист, я весь час думаю: як мені почати розмову з Тимком? Я вже тричі уважно слухав по радіо передачі для батьків. І навіть дещо записав у зошит.

Я спочатку вирішив, що виховуватиму Тимка за всіма правилами педагогічної науки. Я навіть склав і вивчив напам'ять текст своєї першої педагогічної бесіди, де було багато прикладів з життя, прислів'їв і приказок. По радіо говорили, що їхня мова «найпереконливіша». У моїй бесіді були такі, наприклад, місця:

«Я сподіваюся, Тимко, що ми з тобою станемо щирими друзями, що нас з тобою, як кажуть, водою не розіллють!

Знаєш, мабуть, Тимко, таке прислів'я: „Скажи мені, хто твій товариш, і я скажу, хто ти!..“ Ти товаришував з Олею Воронець, а вона справжня піонерка — значить, і ти майбутній справжній піонер. Я вірю в тебе! (По радіо говорили, що дуже важливо вірити в людину, яку збираєшся виховувати). І ще, Тимко, є такий математичний закон: „Дві величини, порізно рівні третій, рівні між собою!“ Ми порізно були знайомі з Оленою Воронець — отже, ми з тобою вже давно нібито приятелі…»

Та коли я зубрив цю промову, мені раптом зробилося якось нудно. І тоді я подумав, що Тимко може заснути, поки я промовлятиму всі свої прислів'я, приказки і приклади з життя. Особливо, якщо він любить Жюля Верна й пригодницькі книжки…

Я довго думав — увесь день і майже всю ніч. І вирішив діяти без будь-яких бесід. А як саме — напишу в наступному листі, бо саме в цю хвилину вирушаю до Тимка: він, певно, вже повернувся зі школи.

Коля

Коля пише Олі

Здрастуй, Олю!

Вчора я познайомився з Тимком. Було це так.

Я розрахував, що Тимкові вікна повинні бути крайніми ліворуч, на першому поверсі. Потім я пішов на подвір'я, сховався за рогом будинку і почав звідти ухати по-совиному, неначе умовний сигнал подавати. Сова, знаєш, завжди моторошно кричить, ніби пожежну тривогу у лісі оголошує. Я, мабуть, трохи перестарався, бо Тимко одразу висунувся у вікно й почав тривожно озиратися по сторонах. Я вийшов з-за рогу і тихо, прикривши рота рукою, запитав:

— Ти Тимофій?

— Так, я Тимофій! — відповів він.

Я відчув, що йому приємно вимовляти це слово — «Тимофій», і вирішив, що завжди називатиму його так — шанобливо, повним іменем.

Я уважно роздивився Тимка й кажу:

— Так, неначе схожий… за описом співпадає… Тоді ти мені й потрібен!

І поліз просто у вікно. Тимко отямитися не встиг, як я вже опинився у нього в кімнаті. Він глянув на мене спідлоба, недовірливо й похмуро.

— Ти хто? — запитав він.

— Я із «Загону Справедливих»! Нам з тобою доручена «Операція МШО»!

— МШО?.. — перепитав Тимко.

— Це скорочене слово. Воно означає: «Ми шукаємо Олю!» Розумієш? Вона ж адресу змінила, і ми зобов'язані її відшукати!

— Ми з тобою?..

— Ну звичайно! Адже ж ти був її найближчим другом! Так мені сказали…

Тимко із задоволенням підтвердив;

— Так, я був її другом!

— Ти хочеш знайти Олю?

І тут я добачив, що Тимко справді дуже нудьгує за тобою, що він навіть, може, нічого іншого й не хоче, аби тільки знайти тебе. Він повернувся до мене тією самою йоржистою потилицею, про яку ти писала, і поліз зігнутим вказівним пальцем під окуляри…

Потім насторожено запитав:

— І ти теж… її друг?

Він, певно, не хоче, щоб у тебе були на світі, крім нього, ще якісь друзі. І я відповів:

— Ні, я не такий-то вже й близький друг. Але ми вчилися з нею разом. І тому мені доручили… у «Загоні Справедливих».

— У загоні? — знову недовірливо перепитав Тимко. — А Фелікс нічого про це не говорив…

— Твій брат не повинен знати про це! Ні в якому разі! — пошепки попередив я.

— Чому? — ще більше насторожився Тимко. — Я йому все розказую…

— А цього говорити не можна! Розумієш, ми повинні самі, без допомоги дорослих знайти Олю! Вона поїхала і не дає про себе знати. А ми повинні відшукати її. Так вирішив «Загін Справедливих».

— Як же ми її знайдемо?

— Тут допоможе одна моя властивість… ну, яка відрізняє мене від усіх інших людей!

— Яка властивість?

— Скоро довідаєшся! — пообіцяв я. І шепнув йому у саме вухо, ніби хтось міг нас почути: — Нам з тобою і термін визначили: двадцять дев'яте грудня!

Я закотив очі так, щоб самі тільки білки видно було (я умію це робити), потім таємниче покрутив руками у повітрі, поворушив вухами (я теж умію) і додав:

— До речі, як тільки-но мені стало відомо,