Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

— НІ! НІ! НІ! — дико заметалася на ліжку. Знайшла обличчя Майкла. Одними очима благала: скажи, скажи…

— Убили тоді Стефана…

Знову їдкий запах нашатирю змусив різко крутнути головою.

— Мені страшно! — цокоче зубами. — Майкле, що коїться? Чому, чому Стефана вбито? За що?

— Я попрошу зняти браслет, — почула голос лікаря. Аж підскочила на ліжку: невже і йому потрібен браслет?

— Зніміть, будь ласка, — знову попросив лікар.

— Ви втрачаєте багато крові. У вас сильно порізана рука.

Марта зиркнула з-під лоба на Мааса, відвернулася до стіни, аби ніхто не бачив, що буде робити, швидко відкрила невидимий замок і миттєво начепила браслет на другу руку. Щось скреготнуло і заплямована кров’ю кайданка із знаком лева міцно стиснула непошкоджене зап’ястя.

Зневажливо здригнулися плечі Майкла. Втім, їй це байдуже, хоча метушливі очі вловили той рух. Її єство ощетинилося і стало насторожі: браслет разом з таємницею приріс до неї, став частиною її самої. І нехай про це знає Майкл.

… Ізбав мене від вини крові…

Чи зрозуміє він її, якщо розповість, якщо збереться з духом і відшматує добрий кавалок про те, що отримала у спадок браслет, мічений злом, від свого земляка, а тому невільно причетна до колись заподіяного лиха?

… не убивай…

… не кради…

… не пожадай того, що є власністю ближнього твого…

Подумки молилася. Фізичний біль під дією ліків відступав, затихав, зате нагальніше оголювалася її дума. Іноді Марта перехоплювала погляд, кинутий Майклом на браслет. Він дивився на нього вороже, і відразу між ними вимуровувався мур відчудження.

… допоможи, Господи, розрізнити оману від праведності…

Тоді Марта ставала білішою за стіну. Відверталася — удавала, що спить. Однак, як тільки Майкл намагався вийти з палати, відразу розплющувала очі, підводилася на ліжку і благально дивилася повними сліз очима.

Не залишай…

Іноді замість Харріса сідав коло неї лікар Маас і намагався розповісти щось цікаве. Однак Марта не сприймала сказане, відмовчувалася. Внутрішнє напруження не відпускало. Коли прикладав до покаліченого зап’ястя усілякі мазі, рука тріпотіла, на очі наверталися сльози і дівчина починала схлипувати. Після декількох перших сльозинок очі відмовлялися торувати вологу путь, та вона все одно плакала без сліз, схлипування були сухими, як наждачний папір.

— Ви щось тримаєте в собі, — говорив лікар Маас.

Од цього до фізичного болю додається ще й душевний. І не знати, що дужче болить.

— Суцільний нервовий розлад та безсоння вас до добра не доведуть.

— Де Майкл? — піднімала широко розплющені, стривожені очі. — Коли він прийде?

— Я тут. Був у Ліана.

Раділа його голосу, мов дитина. Уявити не могла, що сталося б, якби не почула, не побачила його за хвилину-другу. А те, що Майкл теж піддавався смертельному — ризику заради неї, стало мозковою клітиною її думи. Усією душею прагнула, і розум холодно виважив, що Майкл Харріс повинен знати усе про браслет із знаком лева.

— Хіба ж можна таку дівчину покинути! — жартував Маас. — Ось зараз я зніму з голови бинти і ми усі милуватимемося вашим чудовим волоссям.

— І мені можна буде трохи пройтися?

— Навіть треба. — Маас простягнув Марті пігулку. — Випийте, а потім разом із Харрісом можете трохи пройтися.

Сильні Майклові руки допомогли підвестися. Марта із задоволенням сперлася на таку надійну опору. Без неї просто-напросто підкосяться ноги і заб’є памороки запах землі… той… там, зараз це — без різниці.

— Куди підемо? — запитав, хоча уже ступив на вузеньку стежку, що вела до кладовища.

— До Стефана, — зупинилася Марта.

— Ми вже йдемо…

Йшли, не квапилися. Сторонньому видалося б, що то — подружжя, яке прожило разом казна-скільки років, винесло на своїх плечах чимало життєвих негараздів, але здолало усі труднощі по простій причині, що завжди у радощах і в печалі були єдині.

— Майкле, розкажи мені про Стефана…

— Це він мені сказав, що ти жива і тебе залишив Даві на своєму острові…

Слухала мовчки, тільки мимовільне сухе схлипування зринало з вуст.

— Марто, заспокойся. — Хлопець підтримував дівчину, обіймаючи за плечі. — Тримайся…

Враз рішення визріло в ній остаточно, безповоротно, воно так просилося назовні, що Марта мало не захлинулася від бажання поділитися з Майклом таємницею браслета.

— … я, я теж хочу тобі розповісти все, Майкле!

Клацнула невидимим замком і браслет миттю розпростався на долоні.

— Ти мене зрозумієш, коли довідаєшся, який спадок я отримала від того старого пасажира, що сидів в літаку біля мене і помер. Пам’ятаєш? Ось, тримай, цей браслет — ключ від скарбу.

І вона простягла хлопцеві виструнчене холодне тіло браслета, схожого на древко скіпетра. Вишкірена пащека лева завмерла у німій пересторозі, готова проковтнути кожного, хто насмілиться посягти на його таємницю.

Майкл вперше тримав у руках предмет, до якого мав недобре упередження. Крутив ним на всі сторони, відверто дивувався майстерності, з якою зроблено нещасливу прикрасу, і вслухався у розповідь дівчини.

Нічого не приховуючи, розповіла про зло, що стоїть за браслетом, про Даві, про бідолашну Омо, вбиту змією, про спроби Ероута заволодіти ключем від скарбу.

— … тому повинна, чуєш, Майкле, повинна повернути скарб тоба-батакам!

Стояла перед Майклом мужня у своїх судженнях, тендітна і беззахисна перед лавиною намірів. Її погляд проникав у саму душу і нагально вимагав правдивої оцінки її планів.

Що, Майкле, ти ще не зустрічав людини,