Читати книгу - "Вигнанці"

Тут схил був не менше крутий, ніж з інших боків; він увесь блищав і іскрився тремтливими вогнями солітера там, де місячне світло падало на незліченні грані льдових кристалів. Але якраз посередині, на рівні поверхні води, було щось схоже на печеру. Об це місце якраз розбився «Золотий жезл», при чому він виламав величезну брилу і, таким чином, гинучи сам, приготував захисток тим людям, які довірилися йому. Ця печера була чудового ізумрудно-зеленого кольору, світлого й чистого з країв, у глибині ж вона вилискувала темним пурпуром і синявою. Але не краса грота, не певність порятунку викликали крики радісного захвату й здивовання, що вирвалися з уст усіх… На крижаній брилі, спокійно покурюючи череп'яну люльку, сидів не хто інший, як капітан Ефраїм Саведж із Бостона! Одну мить вигнанці подумали, що це його привид. Але привиди не з'являються в такому прозаічному вигляді, а тон його голосу незабаром довів нещасним мандрівникам, що це він сам власною персоною і далеко не в смиренному христіанському настрої.

— Друже Томлінсон, — загорлав він, — коли я наказую пливти до айсберга, то, значить, хочу, щоб ви пливли прямісінько туди, а не розгулювали по океану. Через вас я ледве не втопився. Ще добре, що в мене знайшовся сухий тютюн і коробка з губкою.

Не відповідаючи на докори капітана, штурман направив човен до спадистого виступу, пробитого носом бригантини так, що до нього можна було зручно пристати. Капітан Саведж, схопивши з човна клунок із сухою одежею, зник у печері і незабаром повернувся, зогрітий і заспокоєний душею. Баркас перекинули догори дном, щоб сидіти на ньому, вийняли з нього решітки й дошки і, накривши їх ковдрами, зробили постіль для молодої жінки. Потім відкрили діжечку з сухарями.

— Ми боялися за вас, Ефраїм, — промовив Амос Грін. — У мене було так важко на серці, бо я думав, що вже ніколи більше не побачусь з вами.

— Ну, Амос, тобі б слід знати мене краще.

— Але як ви потрапили сюди, капітан? — спитав Томлінсон. — Я думав, ви потонули разом з кораблем.

— Так і було. Це вже третій корабель, з яким я йду на дно, тільки поки що мені не вдається лишитися там. Сьогодні я пірнув глибше, ніж на «Скороході», але не так, як на «Губернаторі Вінтропі». Коли я винирнув, то поплив до айсберга, знайшов цей куток і заліз у нього. Радий вас бачити, бо боявся, чи не потонули ви.

— Ми повернулися відшукати вас і в пітьмі розминулись. Що нам тепер робити?

— Напнемо цей парус, зробимо приміщення для дівчини. Потім повечеряємо і виспимось по змозі. Сьогодні роботи більше немає, а завтра може виявитись багато.

Ранком Амос Грін прокинувся від доторку чиєїсь руки до його обличчя. Він зірвався на ноги, перед ним стояв де Катіна. Екіпаж, що зостався живий, спав важким сном, скупчившись коло перекинутого човна Червона обвідка сонячного диска тільки-що з'явилась над морем; небо палало пурпуровою й оранжевою барвами, що поволі переходили від сліпучо-золотої на обрії до ніжно-рожевої в зеніті Перше сонячне проміння, падаючи прямо в печеру, блищало й відбивалось на крижаних кристалах, сповнюючи грот яскравим теплим світлом. Навряд чи якийсь чарівний палац міг дорівняти красою цьому плавучому притулкові, посланому втікачам природою.

Але ні американець, ні француз не були спроможні тішитися спогляданням новизни й краси цього чарівного краєвиду Обличчя де Катіна було серйозне, і Грін прочитав у його очах, що їм загрожує якась небезпека.

— Що трапилось?

— Гора розвалюється.

— Дурниці, мій любий. Вона міцна, як справжній острів.

— Я спостерігав її. Бачите он ту розколину, що йде вглиб від кінця нашого грота? Дві години тому я ледве міг просунути туди руку. Тепер я весь вільно зайду в неї. Кажу вам, гора розлазиться.

Амос Грін, дійшовши до краю лійкуватої діри, упевнився, що його друг каже правду: по тілу айсберга йшла зеленкувата звивиста розколина, утворена або прибоєм хвиль, або страшним ударом корабля. Він розбудив капітана Ефраїма і показав йому на загрозливу небезпеку.

— Ну коли в айсбергу буде теча, ми загинули, промовив капітан. — Та й швидко ж він тане.

Тепер було ясно видно, що крижані стіни, які здавалися такими гладенькими при місячному світлі, були пориті й покарбовані, мов обличчя старика, струмочками розталої води, які безнастанно збігали вниз. Вся величезна маса айсберга трохи підтанула і, зробилась надзвичайно крихкою Навкруги втікачів уже чулось, як зловісно канали й дзюркотіли незчисленні струмки, стікаючи в океан.

— Ей! Це що? — крикнув Амос Грін.

— Що таке?

— Ви нічого не чули?

— Ні.

— Я ладен заприсягтися, що почув чийсь голос.

— Неможливо Ми всі тут.

— Значить, це почулося мені.

Капітан Ефраїм пройшов до відкритого на море краю печери і обвів очима океан. Вітер зовсім ущух, і море простяглось на захід гладеньке й пустинне. Тільки поблизу того місця, де потонув «Золотий жезл», виднівся якийсь довгий чорний брус..

— Ми, мабуть, на шляху яких-небудь кораблів, — замислено промовив капітан. — Тут можуть бути рибалки, що ловлять тріску й оселедці. Втім, я думаю, тут занадто південно для них. Але ми, мабуть, миль за двісті від «Королівського порту» в Аркадії, якраз на лінії, по якій іде торгівля із св. Лаврентія. Коли б у мене було