Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

— Нехай тепер страждає якийсь інший бідолашний виродок.

Чендлерові знадобилося кілька секунд, щоб лють ущухла.

— То я можу йти? — запитав Гіт.

— Ні.

— Тобто «ні»? — вибухнув Барвелл.

— Ми не хочемо давати йому шанс обдурити нас, як він це зробив раніше. Можемо заховати вас у якомусь зручнішому місці. У готелі. Самі за все заплатимо. — Це була його розмінна монета — затишок і їжа після двох ночей у порожній камері.

Пропозиція, схоже, не дуже переконала Гіта. Чендлер не пропонував йому цілковитої свободи, але… Він вирішив.

— Будь-де буде краще, ніж у цій дірі.

Вивівши Гіта з камери, Чендлер відвів його до контори. Ропер і Фло сиділи на телефонах. Намагалися зв’язатися зі своїм босом.

— Додзвонилися до нього? — поцікавився Чендлер, змагаючись із хвилюванням.

— Ні, але… — почала Фло.

— Я поїду з вами, — повідомив Ропер і, злегка накульгуючи, підійшов до чоловіків.

Чендлер похитав головою.

— Ні. Ніхто крім мене і вашого боса не має знати, де він буде. — Він підбадьорливо кивнув Гітові, але хотів лише одного — якомога швидше вибратися звідси. Кожна секунда, яку вони стирчали тут, додавала Фло шансів зв’язатися з Мітчем.

— Заради додаткової безпеки, — наполягав Ропер.

— Не думаю, що Мітч захоче втратити дорогоцінного члена команди, відправивши його бути нянькою.

— Гей! — втрутився Гіт.

— Ви зрозуміли, про що я, — виправдався Чендлер.

— Ви не можете самостійно перевозити його, — застеріг Ропер. — Ми поїдемо вдвох.

— Зазвичай я б погодився, — пояснив сержант, — але, як я вже сказав, це має залишитися таємницею. У цьому вся суть. — Він подивився на Фло. Жінка вдягнула гарнітуру і клацала по клавіатурі, знову набираючи номер свого боса.

— Цей хлопчина має рацію, — озвався Гіт, вказуючи на Ропера. — Я не хочу залишатися там на самоті.

Чендлер оцінив свої варіанти. Ситуація виходила з-під контролю.

— Гаразд, — погодився він, теж указуючи на Ропера. — Ви поїдете на місце зі мною.

Ропер глипнув на Фло і рвучко перетнув кімнату, підходячи ближче до Чендлера. Сержант міцно вперся ногами у підлогу і сподівався, що нещодавний напад послабив заповзятість цього кремезного хлопця. Почекавши, коли Ропер пройде повз нього, Чендлер витягнув з-за ременя кайданки і накинув їх офіцерові на зап’ястя. Мітчевому громилі знадобилася доля секунди, щоб відреагувати, але Чендлер вже замкнув іншу половинку на зап’ясті у Гіта. Тепер Ропер і Гіт були пов’язані.

— Що це, в біса, таке? — здивувався Барвелл. Ропер спантеличився не менше за нього, однак його подив одразу минув, коли Чендлер витягнув пістолета й вирубив полісмена, вдаривши його в рану на черепі. Ропер незграбною купою сповз на підлогу, потягнувши за собою прикутого до нього Гіта.

Чендлер обернувся до Фло. Жінка витріщалася на нього та свого колегу, який розтягнувся, розкинувши ноги, на підлозі, і притискала руку до гарнітури. Чи відповів їй Мітч? Коли Чендлер наблизився до неї, Фло витягнула пістолет. Розмахнувшись, сержант вибив зброю з її руки на підлогу. Схопивши жінку, він потягнув її спортивне тіло до камер, наче якогось в’язня-порушника. За кілька секунд, попри її шалений опір, Чендлер кинув Фло до колишньої камери Гіта. Двері позаду неї гупнули, і жінка сповзла на підлогу, проклинаючи сержанта.

Коли Чендлер повернувся до контори, Нік вийшов з-за свого стола і стояв над переляканим Гітом і розпростертим Ропером.

— Сержанте? Що ви робите? — запитав молодий констебль, витріщившись на свого начальника і впершись руками в боки. Голос його лунав тихо і збентежено. На навчанні до такого не готували.

— Він здурів, хай йому грець! — відповів Гіт, намагаючись поворушитися, але з прикутою до зап’ястя вагою Ропера йому це не надто добре вдавалося. — Зупиніть його! Застрельте його! Він заразився від того іншого засранця.

— Сержанте, — благав Нік. — Просто перестаньте.

Чендлер наблизився до нього на крок.

— Ніку, я не можу пояснити. Але я мушу. — Він стиснув кулаки. Не хотів робити боляче своєму молодому колезі. Нікому не хотів робити боляче.

— Ви можете пояснити, — благав хлопець. — Що б це не було.

— Ага, до усрачки добре пояснити, — додав Гіт, продовжуючи борсатися, намагаючись витягнути зап’ястя з петлі кайданків. Чендлер сів на найближчий стілець і глибоко вдихнув. Краєм ока він уважно спостерігав за Ніком.

— Що б там не сталося, ми можемо все виправити, — сказав Нік, і голос його звучав так само налякано, як почувався сержант. — Ми покличемо інспектора та інших і знайдемо того типа. Ви невинні, що він втік. Ми всі зробили що могли.

Нік уже стояв над ним. Чендлер чекав цього; співчутлива рука м’яко опустилася на його плече.

Підскочивши на ноги, сержант схопив цю руку і смикнув її юнакові за спину, змушуючи Ніка впасти долілиць на твердий пластиковий стіл і скрикнути від болю.

— Мені шкода, Ніку.

Зігнувши хлопця і використовуючи його руку як кермо, Чендлер спрямував свого молодого колегу до камер і запроторив його до середньої. Дві камери зайняті, одна залишилась.

— Сержанте… Чендлере… не робіть цього, — благав Нік.

— Вас звільнять, якщо ви нас не випустите. Кинуть до такої самої в’язниці, — луною відгукнулася з віддаленої камери Фло.

Чендлер, проігнорувавши їхні благання, повернувся до контори, де Гіт верещав про допомогу і повз до вхідних дверей, тягнучи за собою непритомного Ропера.

Коли Чендлер підійшов, чоловік припинив повзти і взявся оборонятися.

— Чого ви хочете? — заканючив він. — Ви працюєте з ним у парі?

Від цього звинувачення Чендлер мало не вибухнув. Засмутився, що не може пояснити, що не збожеволів. Що має план.

— Ні, я не працюю з ним у парі.

— То що це за хрінь?

Сержант зняв кільце з Роперового безвільного зап’ястя і причепив його до труби на стіні, надійно замкнувши Гіта в конторі.

— Ви хотіли вийти з камери, хіба не так?

— Не так. Я хотів, щоб мене відпустили, а не опинитися в заручниках чергового психа.

Схопивши Ропера за руки, Чендлер потягнув непритомного офіцера підлогою, а тоді кинув його до останньої камери. Пропустив крізь вуха черговий куплет Нікових благань не робити нічого безглуздого.

Запізно.

Коли Чендлер вийшов із зони з камерами і підійшов до наляканого чоловіка, який марно дзеленчав своїми кайданками, дещо спало йому на думку. Ґабрієль знав про нього і Мітча… і, як випливало з його натяків у телефонній розмові, про їхні пошуки на Пагорбі багато років тому. Але звідки він міг знати всі ці подробиці? Хто, в біса, міг розповісти йому про це? Хтось із колег, хто раніше служив у лавах поліції? Хтось із божевільних найманців, яких вони розлютили? Родина?

Родина. Колективний іменник, знеособлений. Чендлер спробував