Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

Він єдиний не поділяв захвату Республіки їхньою неймовірною низкою перемог.

— Я стурбований, — визнав він. — І спантеличений. Невже вся кампанія не видається тобі надто легкою? Немовби вони навіть не докладають зусиль.

— Але ми докладаємо. Вони просто не такі майстерні. — Усередині Жинь досі все тремтіло від захвату бою. Їй подобалося вирізнятися з-поміж інших, навіть якщо це означало вбивати погано підготовлених місцевих солдатів, і задума Кітая її дратувала.

— Ти ж бачиш, що ці битви занадто легкі.

Жинь скривилася:

— Міг би хоч трохи вірити в нас.

— Ти хочеш похвали за перемогу над непідготовленими, не­озброєними селянами? Ну тоді — гарна робота. Молодчинка. Значно краще озброєний флот розбиває жалюгідний опір селян. Який несподіваний поворот подій. Але це не означає, що ви візьмете цю Імперію на срібній тарілочці.

— Це може означати, що наш флот просто сильніший, — сказала Жинь. — А що, думаєш, Дадзі свідомо здає нам північ? Нащо?

— Вона не здає нам північ. Вона будує флот, ми знали про це від самого початку…

— Але якби від цього флоту була хоч якась користь, ми б уже його побачили. Можливо, насправді ми просто перемагаємо в цій війні. Але ти радше помреш, ніж це визнаєш.

Але Кітай похитав головою.

— Ми говоримо про Су Дадзі. Ця жінка спромоглася вперше після смерті Червоного Імператора об’єднати всі дванадцять провінцій.

— Їй допомогли.

— Але відтоді вона не потребувала допомоги. Якби Імперія розпадалася, ти не думаєш, що це вже сталося б? Не будь зарозумілою, Жинь. Ми граємо в гру віккі проти жінки, яка десятиліттями воювала зі значно серйознішими суперниками. Я говорив це й Дзіньджі. Невдовзі відбудеться контрнаступ. І що довше ми чекатимемо, то гірше все обернеться.

Кітай був одержимий проблемою того, чи флоту варто скоротити кампанію на зиму, а чи пливти просто до провінції Тигра, зустрітися там із флотом Цоліня й дати бій Дзюню та його армії. З одного боку, якщо їм вдасться зміцнити позиції на узбережжі у провінції Тигра, то вони зможуть повернутися каналом по припаси й підкріплення для наземних військ і врешті оточать Осінній палац.

З іншого боку, утримання узбережжя тягнуло за собою суттєві зобов’язання для військ, яких Республіка ще не мала. Доки призахідники вирішать надати їм допомогу, вони мають спершу підготуватися до завоювання внутрішніх районів. Але на це могло знадобитися ще декілька місяців, тобто більше часу, якого в них також не було.

Вони бігли наввипередки з часом. Ніхто не хотів застрягнути в наступі, коли північ захопить зима. Їхнє завдання полягало в тому, щоб укріпити революційну базу й затиснути Імперію всередині трьох найпівнічніших провінцій до того, як притоки Мужвею замерзнуть і флот застрягне.

— Ми вже близько, але протягом місяця нам треба піднятися до переходу Еду, — сказав Кітай. — До того часу Дзіньджа мусить прийняти рішення.

Жинь подумки провела розрахунки.

— Підйом річкою займе в нас місяця півтора.

— Ти забуваєш про Дамбу чотирьох ущелин, — сказав Кітай. — Шлях Мужвеєм угору провінцією Щура заблокований, тож течія буде не така сильна, як мала б.

— Тоді десь місяць. Як гадаєш, що станеться, коли ми дістанемося туди?

— Молитимемося небесам, щоб річки й озера ще не замерзли, — сказав Кітай. — А потім подивимося, які в нас будуть варіанти. Однак наразі в цій війні Дзіньджа ставить на погоду.

Щотижневі зустрічі Жинь із сестрою Петрою докучали їй усе дужче. Огляди Петри стали надзвичайно агресивними, а ще вона почала обходитися без лаундануму. Петра закінчила з базовими вимірюваннями. Тепер вона хотіла бачити свідчення Хаосу.

Коли тиждень за тижнем Жинь не вдавалося прикликати вогонь, Петра ставала все нетерплячішою.

— Ти ховаєш його від мене, — звинувачувала вона. — Відмовляєшся співпрацювати.

— А може, я зцілилася, — сказала Жинь. — Може, Хаос пішов. Може, ваша свята присутність злякала його.

— Ти брешеш. — Петра смикнула щелепу Жинь дужче, ніж було необхідно, і почала постукувати по її зубах чимось, що відчувалося як інструмент із двома зубцями. Холодні металеві вістря боляче вгризалися в емаль Жинь. — Я знаю, як діє Хаос. Він ніколи не зникає. Він маскується перед Творцем, але завжди повертається.

Жинь хотіла, щоб це було так. Якби їй вдалося повернути вогонь, вона спопелила б Петру на місці — і до біса наслідки. Якби вона мала вогонь, то не була б такою жахливо безпорадною, не мусила б схилятися перед наказами Дзіньджі і співпрацювати з призахідниками лише тому, що була всього лише рядовим солдатом.

Але якби вона дала волю гнівові зараз, то щонайгірше розгромила б лабораторію Петри, трупом опустилася б на дно Мужвею і знищила б будь-яку надію на військовий союз між призахідниками й нікарцями.

Тож навіть попри те, що на смак її гнів був нічим не кращий за найгіркішу жовч, все ж вона його таки проковтнула.

— Він справді зник, — сказала вона, коли Петра відпустила її щелепу. — Я ж казала, що мене запечатали. Я вже не можу прикликати його.

— Це ти так кажеш. — Петра була дуже скептична, але теми не розвивала. Вона відклала інструмент на стіл. — Підніми праву руку й не дихай.

— Нащо?

— Бо я прошу.

Сестра не втрачала самовладання, хай би що Жинь їй говорила. Петра мала до лячного спокійний характер. Вона ніколи не виказувала інших емоцій, окрім холодної професійної цікавості. Жинь майже хотіла, щоб Петра вдарила її, просто щоб знати, що вона людина, але розчарування немовби зісковзувало з неї, як потоки дощу з металевого даху.

Однак, не отримавши результатів, з плином часу вона почала проводити над Жинь дедалі ґрунтовніші експерименти. Змушувала її розгадувати дитячі загадки, а сама в цей час дивилася на свій маленький годинник. Змушувала виконувати прості завдання з запам’ятовування, створені немовби спеціально для того, щоб Жинь не змогла їх виконати, і не кліпаючи спостерігала за тим, як Жинь злилася настільки, що починала жбурляти речі в стіни.

Зрештою Петра попросила її повністю роздягтися для огляду.

— Якщо хотіли помилуватися мною, то могли попросити раніше, — сказала Жинь.

Петра не відреагувала.

— Будь ласка, хутчіше.

Жинь стягнула форму й кинула її купою на підлогу.

— Добре. — Петра передала їй порожню чашку. — А тепер помочися сюди.

Жинь недовірливо подивилася на неї.

— Просто зараз?

— Увечері я проведу аналіз рідин, — сказала Петра. — Ну ж бо.

Жинь зціпила зуби.

— Я цього не робитиму.

— Хочеш прикритися простирадлом?

— Мені байдуже, — сказала Жинь. — Це вже не наука. Ви й гадки не маєте, що робите, а тому просто зловтішаєтеся.

Петра сіла й закинула одну ногу на другу.

— Помочися, будь ласка.

— До біса! — Жинь кинула чашку на підлогу. — Визнайте. Ви й гадки не маєте, що робите. Скільки трактатів та інструментів, але ви навіть не здогадуєтеся, як працює шаманізм і як виміряти Хаос, якщо він бодай існує. Ви стріляєте навмання.

Петра підвелася зі стільця. Її ніздрі роздувалися.

Нарешті Жинь допекла їй. І сподівалася, що тепер Петра її вдарить, хай навіть лише