Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Можливо, я драматизувала, але єдине, у чому була абсолютно впевнена, - це в тому, що навіть через рік мої почуття не підуть. Не на тому рівні вони вже, щоб розтанути від відстані. Занадто глибоко він забрався під шкіру, і занадто боляче його буде звідти видирати... Я хочу. До оскоми в зубах хочу, щоб і його почуття були такими ж. Щоб і через місяць, і через два, він на жодну спідницю не подивився, а дзвонив мені так само, як і обіцяє.

- Так, ходімо додому, cariño. Ти вся холодна. Замерзла. - Обійняв за плечі й повів у бік будинку.

Я не замерзла. Хоча вітер сьогодні і був незвично прохолодним і поривчастим, але, тим не менш, холодно мені було не через нього.

Уже вдома Андрес із порога вирішив, що з моїм поганим настроєм треба щось робити, і вибрав єдино правильний вихід. Він втопив мене в палких поцілунках, вирі пристрасті і нескінченній насолоді, в якій існували тільки він і я. У ньому не було місця сумніву і зневірі. Не залишилося похмурих думок про невідоме майбутнє. Існувало лише тут і зараз. Божевільне сьогодення, в якому ми обидва намагалися взяти і віддати все, що могли. Заповнити майбутнє про запас. Перед смертю не надихаєшся, кажуть. А ми намагалися це твердження зруйнувати. Розірвати на шматки поривами неприборканого бажання. Андрес то віддавав мені ініціативу, дозволяючи насолоджуватися можливістю опинитися зверху і відчути себе головною. Довести його до несамовитого стану, в якому він зривався і знову підминав під себе, щоб втовкмачити мені в голову, що все буде добре. Вдовбати в буквальному сенсі, тому що я вірила. У цей момент, коли він хрипло гарчав мені на вухо "Mi espinita", я відчайдушно вірила кожному його слову. Я чіплялася за них, як за рятувальний круг, не даючи собі потонути, і виринала нагору з диким сплеском оргазму. Тієї ночі ми обидва зірвалися з ланцюга і заспокоїлися ближче до півночі. Вимотані й знесилені, лежали на ліжку й дивилися в стіну. Андрес потягнувся до тумбочки і взяв пачку сигарет. Підкурив одну і знову обняв мене правою рукою. Я влаштувалася на його грудях і перебирала рідкісні жорсткі волоски.

- Сумуватимеш за мною, espinita?

- Ні, - відповіла я, і підняла на нього погляд. - Α ти?

Він фиркнув.

- Звісно, ні. Хоч видихну. У мене стільки сексу не було бозна скільки. Видохся хлопець.

- Це ти про себе зараз, чи про того хлопця, який працював щойно кілька годин поспіль? - не змогла стримати посмішки.

- Звичайно про нього. Тиждень сексу. Йому пластир накладати потрібно. Півроку на реабілітацію і можна знову в бій.

Я розсміялася, вдячна за те, як він намагається мені сказати, що чекатиме. Нехай у такий спосіб, але навіть так мені стає легше.

- Ну чудово. Я тоді зараз його загіпсую для вірності.

- Ееееето ти вже перегнула, кохана! Ми й так упораємося, обіцяємо! - він загасив цигарку в попільничці якраз у той момент, коли мій телефон видав сигнал про вхідне повідомлення в скайпі.

Андрес узяв його першим, хотів передати мені, але зачепився поглядом за щось на екрані. Зацікавлено тицьнув у нього пальцем, а я вклала голову назад на його груди, абсолютно не цікавлячись, хто б це міг бути. Усе одно зараз це не важливо. Але за мить щось змінилося. Груди під моєю головою напружилися в той момент, коли з телефону почувся шум, а потім приглушені голоси. Неясно знайомі. Я підвелася на лікті, щоб подивитися, що він там знайшов, і завмерла. У діалозі з Пабло, у відправлених - відео на тому складі, де Алонсо передає Андресу наркотики, і той спершу пробує їх, а потім відправляє вантажити в машину.

Серце болісно сіпнулося в неспокійному передчутті. Не додивляючись до кінця, Андрес натиснув на паузу, відклав телефон, підвівся з ліжка, мовчки натягнув штани і, зібравши мої речі з підлоги, кинув їх мені, навіть не нагородивши жодним поглядом.

Що він робить? Не розуміла я, дивлячись на коханого хлопця, який до невпізнання змінився. Вийшов із кімнати, але перед цим холодно відрізав:

- Одягайся! - так само, як це було три тижні тому, коли він був чужим. Не моїм.

Я поки ще повністю не усвідомила масштабу біди, але руки вже почали дрібно тремтіти, розуміючи, який для нього це все може мати вигляд. Тільки я ж не надсилала це відео нікому. Як воно могло опинитися у відправлених? Я гарячково натягувала спідню білизну, спідницю і блузку. Голову огорнув туман, не дозволяючи сформуватися жодній думці. Пам'ятаю, як вилетіла в коридор, як намагалася пояснити, що я не відправляла його Пабло. Але він не слухав. Стояв посеред кухні, рівно, як олов'яний солдатик. Ніби вимкнув у собі все живе...

Дивився прямо на мене, але без тіні тієї ніжності, що ще кілька хвилин тому плескалася в теплих карих очах.

- Так у тебе тому номер капітана поліції? Йому ти зливала всю побачену інформацію?

- Ні! - заперечно хитнула головою, задихнувшись від невірної здогадки, що спалахнула в його голові.

- А Пабло допомагав? Чи це спочатку проходило через нього?

- Та ні ж, ні! Андресе, послухай, я нікому нічого не зливала, будь ласка, повір мені.

- І тому ти тоді так вчасно опинилася в клубі в Ла Перлі. І дуже спокійно відреагувала на те, що я дилер, - сказав більше для себе.

- Ні, - твердила я, розширеними від жаху очима спостерігаючи за тим, як він малює для себе ідеальний пазл, і сам себе переконує в його правдивості. - Ні, Андресе! - я схопила його за руку. Він перевів погляд на те місце, де я тримала його, і скривився з такою огидою, що я відсахнулася.

- А як вдало ти потрапила тоді на склад. Навіть напружуватися не довелося, я ж сам тебе, придурок, туди відвіз. А потім ще й показав де запасний вихід. - У голосі крижана сталь, що змушує мене спертися на стіну, бо ноги відмовляються тримати.

- Усе не так. Це збіг, я клянуся, - шепочу пересохлими губами, не відриваючи від нього погляду, а саму вже калатає.

- Я не вірю тобі! Просто так такі відео не знімають.

- Та я зробила це про всяк випадок! - хапаюся за першу можливість пояснити. Сказати хоча б що-небудь, щоб повірив. Щоб почув і зрозумів, як усе насправді. - Я хвилювалася за тебе, а зняти на камеру - це найпростіше, що можна зробити в такій ситуації. Я не знаю, як би потім використала це, але якби потрібно було, то зробила б усе.