Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 50

-- Ти на когось чекаєш?

– Ні, -- відповідає Марк, все ще намагаючись зібрати себе до ладу. Думки течуть мляво. -- Одягнися і не виходь зі спальні.

Тим часом візитер виявився настирливим. Дзвонив не перестаючи.

"Та кому я знадобився?", -- подумав Марк.

Телефон перевірив там порожньо. Чортихнувся собі під ніс, натягнув штани та пішов відчиняти. Розслаблений настрій, як вітром здуло. Відчинив двері.

-- Як це розуміти?

– Батьку? – не повірив своїм очам хлопець. Що він тут робить?

– З ранку був ним! -- відповідає з роздратуванням Самір.

-- Що ти тут робиш? -- здивовано запитує Марк, а в голосі лунає: "Я вже не маленький і не потерплю щодо до себе такий тон".

-- Ти нічого не переплутав, Марк? -- загарчав альфа. -- Це моє місто, ти мій син і зграя тигрів поки що моя!

-- До чого ти хилиш? - поволі закипає Марк.

– Розмова є, – веде носом його батько. -- І вижени свою подружку. Іншим часом розважатимешся.

– Це моя квартира, якщо ти не забув? -- кипить Марк, але намагається тримати межі. -- Вона нам не завадить. Ходімо до кабінету.

Зайшли до кабінету в цілковитій тиші, розсілися і батько вибухнув.

– Чому всі подробиці про подорож я дізнаюся не від тебе, а від Матвія? -- рик. -- Ти мав приїхати додому, а не розважатись! І Матвій взагалі не повинен бути у Вікірії, – тисне поглядом. -- Якого ти зв'язався з відьмою? – перейшов на крик Самір. -- Відповідай?

-- Тон зміни! Моє особисте життя на те й особисте. Не збираюся звітувати, – загарчав у відповідь. -- Не чіпай її. У мене були невідкладні справи, тому й не приїхав. Щодо поїздки ми ведемо розслідування, результатів поки що немає, -- пазурі подовжуються, фініш близько. -- Про диких обговоримо завтра.

-- Ти на кого гарчиш, тигреня? -- ще голосніше запитав Самір. -- Я твій батько та альфа! Добирай вирази. Я можу й змусити, -- Самір був на межі. Не думав, що розмова з сином прийме такий поворот.

-- Не лякай! Мені не 10 років, – у пам'яті воскресла їхня розмова перед від'їздом. Тоді батько вирішив дати йому урок, зараз -- не вийде.

***

Мія намагалася всидіти у кімнаті. Але крики з кабінету не сприяли спокою.

Що ж робити? Вийти трохи ближче, можливо? А що можливо?

Немає часу шукати причину, дівчина не може сидіти у незнанні. Прокралася до вітальні й підійшла до дверей кабінету.

"Вони так кричать. Ще трохи й стіни підуть ходуном. Хто цей чоловік? Ким він доводиться Марку?", -- запитувала себе Мія

-- Увійди!

Мія почула і здригнулася. Ось до чого призвела цікавість. Одна річ підслуховувати, а інша -- взяти участь. Вибору немає. Акуратно відчинила двері та змогла роздивитися чоловіка. Гість виявився перевертнем, йому на вигляд приблизно 50 років. Підтягнутий, сили його ще не покинули. Він когось нагадував Міє.

– Це і є та відьма через яку Мілок до лікарні потрапив? – гаркнув Самір. -- Ти притяг її до себе додому? Марк, якого ти взагалі зв'язався з відьмою? Ти майбутній глава клану, одумайся! -- Самір швидко підвівся й направив свій погляд на Мію. Марк спробував вставити слово, та його перебили.

-- Це з нею ти розважаєшся замість того, аби приїхати додому? Що б сказала твоя мати, якби була жива?

Таких хвиль негативу Мія ще не відчувала на собі. Вона стиснулась вся.

Боже, та хто він такий?

Страшно як. Ця маленька кімната і роздратований звір у ній, який все своє обурення випрамінює на Мію. Саміру набридла ця вистава. Він впевнено обійшов стіл та рушив до дівчини. Але став, наче громом уражений.

За секунду Марк перекинувся у тигра. Загородив собою дівчину і загарчав на нього. Самір стояв у ступорі. Не вірячи у те, що відбувається. Перевів погляд на відьму, а вона в цій кімнаті боялася лише його. У Марці вона шукала захист і тулилася до нього. Звір Марка загарчав ще дужче.

-- Ти що виробляєш? – обурення розповзається по всіх куточках душі Саміра. Син, єдиний син стоїть у стійці та готовий напасти.

Щоб що?

Вбити?

Забрати владу?

Тут Саміра кольнув здогад. Марк перейшов межу тільки тоді, коли він відкрито пішов на відьму.

Що їх пов'язує? Як зараз бути? Всі ці думки крутилися у голові альфи. Він шукав рішення. Бійка з сином не варіант. Він підняв руки до гори, показуючи, що відступає.

– Сину, отямся, – спокійно промовив. -- Я не зачеплю її, обіцяю.

– Син? - До Мії почало доходити, кого він їй нагадує.

– Я Самір, альфа тигрів та батько Марка, -- спокійно і тихо заговорив з дівчиною. – Наближатися не буду, бо він нападе.

– Мене звуть Мія, – несміливо промовила дівчина. Як соромно їй зараз було.

– Я чекаю на тебе завтра вдома!

Самір повільно обійшов парочку і вийшов з квартири.

Мія сіла навпочіпки та обійняла тигра за шию.

– Ти мій захисник? -- усміхнулася йому і потерлася щокою по мордочці.

***

Марк перекинувся в людину і підхопив Мію на руки.

Нахилився до вигину її шиї та дихав. Вдихав її аромат і заспокоювався.

-- Твій батько не радий був мене тут бачити, – сховала погляд. – Напевно, краще я переїду в академію?

– Ні! – Марк ще не встиг заспокоїтись і така заява підкосила його. Він не готовий з нею розлучитися.

-- Марк ,я не хочу, бути причиною сварки між вами.

Марк підняв її підборіддя пальцями й змусив дивитися у вічі.

-- Ти залишаєшся, завтра я поговорю з ним і все владнаю. Він не втручатиметься, -- присунувся впритул до її губ. – Я тебе не відпускаю.

Поцілував. Вклав у цей поцілунок усю свою впевненість.

Він поки не знав, що чекає на них попереду, але здаватися не збирався.

"Що ж не думав, що розмова з батьком буде так скоро. Може це і на краще. Краще розставити крапки на "і" відразу. Нікому не дозволю ображати свою відьмочку".