Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Я сама. Будь ласка, – прошу, обсипаючи обличчя Са-оіра поцілунками. − Дозвольте, мій пане.

Руки він не прибирає, але підштовхувати у потрібному йому напрямку перестає. І я дозволяю собі все, чого просять мої тіло й душа. Ніжу його губами й руками, торкаючись скрізь, куди можу дотягнутися, притискаюсь і труся усім своїм тілом, наче зголодніла кішка. Знову цілую губи, тверду лінію підборіддя, шию.

Він стискає мої стегна до синців... Але мені це подобається. І я з захопленням гладжу язиком трохи солону шкіру, прикушую і зализую, спускаючись все нижче. Маючи намір дістатися зі своїми пестощами до його чоловічої міці.

Але до того моменту, як я накриваю ротом другий його сосок, дражнячи язиком, а в мою промежину впирається та сама міць, терпіння у Са-оіра закінчується. Різко піднявши, він опускає мене назад, безпомилково проникаючи усередину на всю довжину.

− А-а-ах, − видихаю гортанно, закочуючи очі й сліпо чіпляючись за його плечі. І лише за кілька секунд знаходжу сили подивитися на свого се-аран. – Володарю… вам не сподобалося?

– Ти справді не розумієш, що твориш зі мною… з нами, наївна наша се-авін? – криво посміхається Са-оір. І додає наказово: − Мені все сподобалося. Можеш продовжувати.

– Але… – бурмочу розгублено.

− Рухайся, Ліно. Поки я дозволяю, – багатозначно гарчить він, і демонстративно вбивається в мене знизу кількома глибокими поштовхами.

Задоволення прострілює моє тіло солодким дрожем, вогняними потоками омиваючи зсередини. Накопичуючись унизу живота, там де ми з'єднані. Вимагаючи виходу та звільнення. Вимагаючи рухатися у їх пошуку.

Випроставшись, невпевнено підводжуся й опускаюся назад, як заворожена, дивлячись в очі своєму се-аран. Його губи кривляться від пристрасті й збудження, оголюючи виражені верхні ікла.

Це мене він так хоче. Ту, кого нещодавно називав дурною самкою.

Знову підіймаюсь і насаджуюсь до упору. І знову... І знову... Його так багато, а мені так солодко. У цій позі, він проникає так глибоко, що, здається, ніби зачіпає саме серце, що божевільним птахом б'ється в грудях.

Я відчуваю, яке напружене чоловіче тіло піді мною, як йому добре від моїх рухів. Це зі мною йому добре.

Усвідомлення своєї жіночої влади над моїм таким могутнім володарем остаточно штовхає мене в прірву. Гортанно застогнавши, я починаю рухатися на ньому швидше, стрімголов пускаюся назустріч нашій взаємній насолоді. Злітаючи й опадаючи, насаджуючись так глибоко, як тільки можу. Збиваючи дихання, впиваючись пальцями в литі м'язи... Божеволіючи...

Все ближче і ближче... Ще трохи... О-о-о-о, небо...

З хрипким риком Са-оір перехоплює ініціативу, шалено вбиваючись у мене знизу. Свідомість вибухає оргазмом, накриваючи гарячою хвилею неконтрольованого тремтіння. Мене вигинає дугою на чоловічому тілі, а з грудей виривається гучний низький крик. І слідом чується чоловічий стогін задоволення.

− Треба ж, який цікавий спосіб повернення се-авін з підпростору застосував ваш брат, Повелителю А-атон, − вривається в мою одурманену свідомість тьмяно знайомий саркастичний голос.

Що?.. Хто?.. Звідки?..

Зойкнувши злякано, я блискавкою скочуюсь із Са-оіра, ховаючись за його міцною фігурою.

− Я навіть не припускав, що тілесна близькість буває такою... цілющою. Тепер розумію, якою наївною була моя пропозиція допомоги, – продовжує в’їдливо коментувати побачене рі-одо Сетору, який казна-звідки взявся в нашій спальні.

Може, в мене галюцинації? Тільки що в них він робить?

− Ти багато чого не знаєш про зв'язок між се-аран і се-авін, жрець, − доноситься до мене й інший голос, цього разу знайомий і довгоочікуваний. Тільки сильно роздратований. Виглянувши з-під пахви Са-оіра я знаходжу поглядом А-атона, що наближається до нас.

− Брате, як це розуміти? − незворушно цікавиться мій темний се-аран, сідаючи в ліжку і тим самим закриваючи мене від погляду непроханого гостя... Чи званого?

Піддавшись пориву, я притискаюся до спини Са-оіра, з-за його плеча продовжуючи спостерігати за тим, що відбувається.

За А-атоном.

І за Сетору, що залишився біля вхідної арки. Голова Дому Просвітлених виглядає дивно... напруженим, ніби сильно вражений чимось, і намагається це приховати. Розглядає купу нашого одягу на підлозі, Са-оіра, мої руки на його плечах… Ніздрі хижо роздмухуються. Наші погляди зустрічаються, і я швидко відводжу очі. Не подобається мені такий пильний інтерес до моєї персони.

Краще на свого білого се-аран дивитимуся. За ним я теж шалено скучила. І так хочеться його обійняти, але не настільки я вже позбулася комплексів, щоб перед Сетору світити своєю наготою. Він і так уже бачив більше, ніж треба.

− Я, як і ти, поспішав до нашої се-авін, − заявляє А-атон, підходячи до нас і уважно розглядаючи мене. Помічає, мій погляд, і задумливо хмуриться.

− Так поспішав, що прихопив із собою Сетору? – скептично цікавиться брат.

– У нас була зустріч на моєму кораблі, коли надійшло повідомлення від Те-атсура. Не викидати ж було його у відкритий космос.

− Еге ж. З обмороженого жерця нам ніякої користі, – Са-оір уїдливо хмикає. − Тільки це ніяк не пояснює, що він робить у нашій спальні?

– Він запропонував допомогу, як верховний жрець Абсолюта. Ти не виходив на зв'язок, і в мене виникли побоювання, що все набагато серйозніше, ніж ми передбачили спочатку. Тож не нарікай.

Він розвертається до жерця.

− Рі-одо Сетору, як бачите, у вашій допомозі вже немає потреби. Але за вашу готовність її надати ми вдячні.

Але той вдає, що натяку не розуміє. Посміхається багатозначно.

– Бачу. Але якщо вже мені пощастило стати вашим гостем, Повелителі, не можу не скористатися можливістю поспілкуватися з вами двома, і познайомитися ближче з вашою се-авін? Адже скоро коронація. Ви ж не відмовите вашому союзникові в такій честі?