Читати книгу - ""Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб"

– Хочете пограти в настільні ігри? – продовжувала Роксі. – Завести тваринку? Чи з ким-небудь поспілкуватися?

«З шаєроном Вікардом!» – зберігати смиренність було нелегко.

– Можна хоча б вийти в коридор? Подивитися на мозаїку? Тільки кілька хвилин прогулятися поверхом! Тут же ніхто не живе, та й охорони ген… Один, два… Шестеро. Я нікого не зачеплю.

Вона зміряла мене вивчаючим поглядом.

– У такому вигляді? – стиснула губи. – Я не ханжа, але…

«Що, вже?!» – я сіпнулася з переляку, проте паніка виявилася марною: за час бесіди силове поле не еволюціонувало і не позбавило мене сарафана.

– Але мода на голі коліна ще не прийшла. Вибачте, Роксінель, постійно забуваю, де я. Зараз переодягнусь.

– Якщо вас це не бентежить, у мене немає права займатися цензурою.

– Та облиште. Я теж не збираюся лізти в чужий монастир зі своїм статутом. Тобто не нав’язуватимусь. Я ж розумію, що оточуючим неприємно на це все дивитися.

Один з охоронців, прихований від мене стіною, щось сказав. Інші відповіли стриманим реготом.

– Не старайтесь. Оточуючі запевняють, що готові потерпіти заради шаєра і Вітчизни, – посміхнулася Роксі. – Домовилися, цей поверх ваш. Не турбуйтеся, хлопці – не Ендер, тримати дистанцію вміють. А Віка найближчим часом не чекайте. У нього… Хм… У нього справи.

– Жако Лей?

– Члени моєї родини не вчаться на помилках, – зітхнула вона. – Ні на чужих, ні на своїх… Добре, що незабаром його безумство закінчиться. Вікард не відмовиться від влади заради жінки. Хто завгодно, тільки не він.

«А ти відмовилася? Заради чоловіка? Сподіваюся, не ластонця?» – але Роксі вже повернулася до мене спиною.

Двері залишилися відчиненими.