Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Діалог двох сестер виявився саме тим, заради чого я пішла на цю авантюру, тому я постаралася запам'ятати його слово в слово.

 - Кабріллогея, чому ти не повідомила, що збираєшся до мене, люба?

 - Чи бачиш, сестро, мені не хотілося афішувати свій прихід. Твій чоловік упертий, мов слон, і ніколи не слухає добрих порад. Я хотіла поговорити з тобою наодинці.

 - О, так, Гаррікопетр той ще дурень та впертюх! Про що ж ти хотіла поговорити, сестро?

 - А ти не здогадуєшся, Персікопея? Про те, про що зараз, прикривши роти долонькою, шепочуться на кожному розі.

 - Про полонених?

 - Мій дорогий Сурікодрак повідомив, що капсули перевезені на Острів і поміщені в Зоряну вежу!

 - Я знаю, сестро, Гаррікопетр говорив вчора про це. І що?

 - Сурікодрак каже, що нам краще покинути цю планету.

 - Ха-ха-ха! Чого він боїться? Втім, твій чоловік ніколи не відрізнявся особливою сміливістю!

 - А твій ніколи не відрізнявся розсудливістю!

 - Кабріллогея, дорога, Гаррікопетр сам брав участь в розробці капсул, а він, як ти знаєш, вважається кращим фахівцем в своїй сфері. Капсули абсолютно надійні! Вони не пропускають ні енергію, ні мислеобрази, ніякі еманації! Їх розмістили на сто першому, верхньому, поверсі Зоряної Вежі, а ти знаєш, що, чим далі від поверхні планети, тим сили Творця слабкіші. Чутливі датчики ведуть постійний моніторинг. Повір, випромінювань - нуль! Ми в повній безпеці. Навіть більшій, ніж раніше. Поки ми не знали, де знаходяться Творець та Руйнівник цього світу, то доводилося постійно бути напоготові. Тепер же ми точно знаємо, де вони. І, хоч знищити їх неможливо, вони будуть вічно спати в своїх затишних «трунах». І це слід сьогодні ж відсвяткувати, сестро!

 - Нехай так, Персікопеє. Але ти не зважаєш на той факт, що хтось може спробувати їх звільнити.

 - Це закритий світ, Кабріллогеє. Сюди ніхто не може потрапити, окрім справжніх Творця і Руйнівника.

 - Ходять чутки, що разом з ними прилетів хтось ще. Деякі спостерігачі вказують, що переміщуватися чотири тіла.

 - Навіть якщо так. Хто це міг бути? Звичайні люди, слуги, напевно. Якби вони мали силу, то їх би затягнуло в пастки, благо, їх по планеті розкидана достатня кількість. А раз це звичайні люди, то вони вже відправлені на яке-небудь закрите виробництво або на рудники. Сама розумієш, в нашому світі їм не сховатися. Тим більше, нікому не потрапити на Острів. Зоряна Вежа захищена так, що і з наших далеко не кожен має доступ. А капсули настільки надійні, що навіть постав цих людей поруч, вони нічого не зможуть зробити, щоб відкрити їх. Так що, дорога моя, викинь ці дурниці з голови, живи і радій! Приходьте ввечері з Сурікодраком, відзначимо це свято.

 - Свято... А ось Веллітініпери і Гамморітвінери вже відлетіли!

 - Та нехай летять! У мене тут є все - і я не має наміру кидати нажите!

 - І все ж я думаю про дітей...

 - У мене теж є діти, Кабріллогеє. І я теж про них думаю. І думаю, що саме тут зараз найбільш спокійно, і вони мають найкращі можливості для навчання та розвитку. Дорога моя, заспокойся і розслабся. Так ми будемо чекати вас з Сурікодраком на маленьку вечірку?

 - Персікопеє, сестро, мені дуже шкода, але я не можу обіцяти. Все буде залежати від того, яке рішення прийме мій дорогий чоловік.

 - Але ти теж маєш право голосу!

 - Ох, не знаю, не знаю... Я так боюся зробити неправильний вибір.

 - Подумай, подумай добре, сестро. Втратити все і знову поневірятися на зорельоті в безкрайніх просторах Всесвіту? Яке майбутнє буде у твоїх дітей в такому випадку?

 - О, ні! Цього я не хочу! Постараюся переконати Сурікодрака залишитися!

 - Тоді ввечері побачимося? До зустрічі, сестро, цьом-цьом. Ти досі ще не закінчила? - гнівні очі тітки із ім'ям, що й не вимовиш, переносяться на мене.

 - Ні, вже майже все! Останні штрихи! - я змащую ступні жінки кремом і, низько схилившись, задкую до виходу.

Фух! Здається, пронесло.

Більше нічого цікавого я не дізналася, але досить було і того, що розповіли сестри. Тепер я з нетерпінням чекала вечора. Ще кілька замовлень, ще кілька шикарних особняків - і сонце попливло до горизонту. У Сори робочий день тривав всього дев'ять годин, інакше у неї тремтіли б руки, і вона могла порізати ненавмисно когось із клієнтів. А про власне благополуччя вони переживали найбільше. Крім того година йшла на сніданок, обід і вечерю в великих загальних їдальнях. Їжа була прісною та несмачною, але хоча б сьогодні я змогла набити пузо, на відміну від попередніх днів. Тому я, майже задоволена результатами сьогоднішньої вилазки, їхала  увечері до порту.

 - Все нормально пройшло? - поцікавився водій.

 - Так, просто чудово! Я дізналася все, що хотіла. Спасибі за допомогу.

 - Казці жити!

 - Жити казці!

 - У нас вперше за багато років з'явилася надія, - сказав водій, відчиняючи для мене двері. - Нехай вам пощастить!