Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

По-друге, в обох історіях саме бажання, цікавість, зокрема перебільшений попит і ненаситність — або ж, якщо хочете, недостатність — привели на землю все це зло. Адам і Єва могли їсти «із кожного дерева в Раю»[751], і все одно їм було мало. Чого ж бракувало людям у досконалому райському стані й що спонукало до такого нескромного вчинку? Схоже було і з Пандорою. Ці історії ніби підказують нам: навіть якби ми жили в раю і всього мали вдосталь, все одно нам буде мало, все одно нас постійно тягнутиме (абсолютно марно) відкривати «тринадцяту кімнату». Помітьте, до речі, що Єва, як частина людства й матір усього живого, була проклята саме пожаданням (чоловіка), яке ніколи не наповниться й над яким вона не матиме сили панувати. Навпаки, це пожадання буде керувати нею[752].

Схожий мотив часто з’являється і в сучасній поп-культурі (яку запросто можна вважати сучасною міфологією). У фільмі «Матриця» наприкінці першої серії трилогії агент Сміт говорить Морфі: «А ви знали, що першу Матрицю будували як досконалий людський світ, у якому ніхто не страждатиме і всі будуть щасливі? Це була катастрофа, усі від цієї ідеї відмовилися». Агент Сміт продовжує перераховувати можливі причини цієї аномалії: «Пішли плітки, що, мовляв, не було мови, у якій можна було б напрограмувати досконалий світ. Але я думаю, що кожна людська істота визначає реальність через нещастя та страждання»[753]. Схожі висновки виводить з історії про сад Едем і Лорі: «Коли Адам з Євою скуштували заборонений плід з Дерева пізнання і домагалися права самим обирати, чого вони хочуть, їх вигнали зі світу достатку в світ бідноти й нестатків; відтепер вони мали «їсти хліб в поті лиця свого». Мораль усієї історії полягає в тому, що знання і реалізація власного вибору у світі природної чи назначеної Богом скрути стають зайвим тягарем»[754].

По-третє, Божа помста не була прямою, він лишив людей, щоб ті самі довели себе до нещастя. Це стосується і забороненого Дерева пізнання в саду Едем, і забороненого плоду в формі скриньки Пандори. Нікого не змушували їсти яблука чи відкривати незнайомі скриньки, у цьому не було навіть розумно обґрунтованої підстави, тому в людей було всього достатньо й жили вони просто по-райськи. Хіть — рідна сестра цікавості. Плід із забороненого дерева теж був «принадний для очей»[755] — як реклама, яка теж повинна подобатися й яка ще й часто апелює до наших позараціональних (кортить сказати — звіриних) аспектів[756]. Так чи інакше, змій (тварина) пробуджує в Єві бажання. Бажання, якого вона раніше не знала, бажання мати річ, яка раніше їй у будь-якому разі не була потрібна. Слова пробудити бажання у цьому контексті влучні як ніколи, тому що в нас прокинулося те, що вже сиділо всередині нас, але поки лише дрімало. Змій не створив бажання, а лише його розбудив.

І зараз ми часто стикаємося зі середньовічними уявленнями, що первородний гріх у саду Едем був сексуального характеру, мав риси сексуальної хіті. Але цій теорії все ще бракує переконливої аргументації. Набагато простіше цю історію прочитати в тому значенні, що перший непослух Божої заборони був споживацького характеру. Врешті-решт Єва й Адам в історії про Едемський сад дослівно с-пожили плід. «І взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з їв»[757].

У цьому контексті не завадить трохи відійти вбік і нагадати спостереження історика Нормана Дейвіса, на думку якого, Адам Сміт увійшов у королівство економіки, «коли підняв питання наслідків людської хтивості й того, як приватні інтереси можуть слугувати в інтересах людського блага»[758]. Дейвіс порівняно влучно зумів назвати причину, яка керувала Смітом при написанні студії про джерела багатства народів — на його думку, ненаситність не призвела не лише до зародження теоретичної економії, але разом з концептом первісного гріха вона стояла і біля витоків нашої цивілізації, на самому її початку.

Економіка бажань: як позбутися наситності

Розповідь про зародження попиту можна розвивати ще далі проти плину часу, якщо ми залучимо до неї, окрім культури єврейської та грецької, і стародавню культуру шумерську. Як ми бачили в «Епосі про Гільгамеша», Енкіду, як і Пандору, боги зіслали на землю на покарання людям. Енкіду, зрештою, стає Гільгамешові вірним побратимом, як Єва стала супутницею Адама. Енкіду спершу жив у лісі, як звір. І саме жінка, храмова розпусниця Шамхат, першою завела його в місто, цим самим символічно зробивши з нього людину. На цей перехід, як і на саму трансформацію, ми можемо дивитися двома способами, які, зрештою, один одного доповнюють.

Один із можливих способів прочитання — що жінка-проститутка до певної міри зіпсувала Енкіду. До знайомства з нею Енкіду був задоволений, у нього не було ніяких бажань, лише потреби — їжа, прихисток, безпека. Їх він умів задовольнити сам, без цивілізації чи складної спеціалізації, як тварина. Тільки потім прийшла Шамхат і показала йому, чого йому треба хотіти. Нам, людям, здається, говорить Славой Жижек[759], потрібно, аби нам показали, чого нам треба хотіти (точно так, як це зробив змій в історії про сад Едем). Самі від себе, без жодної суперструктури чи пелени ідеології, ми не вміємо — у випадку абіотичних потреб — належним чином визначити (у цьому сенсі реклама потрібна нашому суспільству, воно демонструє нам наші, хай і штучні, потреби)[760]. Доки Енкіду жив як тварина, він був геть незадоволений, окрім задоволення власних біотичних потреб йому більше нічого не було потрібно, у нього було все, що треба, оскільки цих потреб було зовсім небагато. Як пише економіст класичної школи Альфред Маршал, «нецивілізована людина й справді — не що інше, ніж просто тварина; проте кожен крок уперед в її розвитку розширює шкалу її потреб; разом зі способами їх задоволення»[761].

Тож ми стали свідками приходу бажання, народження незадоволеності (тобто бажання чогось, чого в нас немає і що нам насправді не потрібно). Разом з цим Шамхат відокремила Енкіду від тварин, природи й його природного середовища. Вона привела його в місто, угіддя людей.

Другий спосіб, як ми можемо подивитися на цю історію, — що Шамхат стала спасінням для Енкіду. Жінка показала(ся) йому — вона показала йому, чого хоче. Вона дала йому вищу ціль,