Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій 📚 - Українською

Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Академія Лідеван. Громова сила" автора Анна Потій. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 89
Перейти на сторінку:

— Мій коханий і жінка, яка допомогла мені сюди дістатися, — Феліція не знала, чи варто їй називати імена своїх супутників, адже вони не були схожі на жодні з земних. Але мачуха не стала питати і просто запросила їх всіх на кухню.

Поставивши чайник, мачуха повернулася до несподіваних гостей і, присівши поряд із Феліцією, продовжила ставити запитання.

— Куди ти зникла, Феліціє? Чому нічого нам не пояснила? Нам довелося звертатися до поліції, але вони не змогли тебе знайти…

— Але ж я залишила тобі записку, Іро… — здивувалася Феліція.

— «Я поїхала шукати кращого життя, квартира твоя» — це ти називаєш запискою, Феліціє? — звісно, ​​Феліція написала трохи більше, але загалом уся записка зводилася саме до цього. — Я навіть не показувала її поліції.

— Чому?

— Бо квартиру не можна просто віддати. Нею можна заволодіти через дарчу або отримати у спадок. Так не робиться, Феліціє. І так не зникають, не сказавши жодного слова. Я розумію, що я тобі фактично чужа людина, але я дбала про тебе як вміла. Ти могла б просто зі мною поговорити, нормально все пояснити, оформити дарчу, якщо ти хотіла залишити квартиру мені з Алісою, а не тікати, як підліток. Хіба я стала б тебе утримувати? А так ти нас шокувала своєю втечею, змусила переживати. Аліса місця собі не знаходила весь цей час.

— Пробач, Іро, я не думала, що вам є до мене діло… — все ще дивувалася Феліція.

— Ми 15 років прожили пліч-о-пліч. Як це мені до тебе немає діла? — на обличчі Ірини читалося обурення. — Може, я й не була тобі матір'ю і не бачила в тобі дочку, але ми жили разом і я звикла до тебе. Ти не чужа мені людина. І ти однозначно не чужа людина для Аліси. Ти — її сестра.

— Пробач… — вкотре пробурмотіла Феліція, низько опустивши голову. Їй було соромно дивитися в очі мачусі.

— А цей твій дід Ернест взагалі з глузду з'їхав. Після двох місяців безплідних пошуків він заявився до нас і сказав, що ти вирушила в інший світ. Аліса мало не впала в істерику, вирішивши, що він у такий спосіб каже, що ти могла померти, але цей дивак сказав, що ти вирушила на його батьківщину — у якийсь чарівний світ. Я порадила йому звернутися до психіатра і більше не пускала до хати. Він завжди був таким дивакуватим, Феліціє, чи в нього почала розвиватися деменція?

Феліція не знала, що відповісти. Вона й подумати не могла, що дідусь Ернест зрозуміє, що вона втекла у Велланію, ще й про це говоритиме мачусі з сестрою.

— Ох вже ці земляни, геть-чисто не вірять у магію, — лукаво підморгнувши Феліції, архімагеса Тіррена підвелася і легенько стукнувши посохом об підлогу, лівою рукою почала витягувати з нього енергію, з якої формувала невелику водяну сферу.

Побачивши застиглу над долонею старої кулю з води, Ірина зблідла, Аліса ж навпаки захоплено пискнула. Радіючи як мале дитя від зробленого ефекту, Тіррена Лютем опустила кулю на голову Ірини і та вмить стала мокра. Не давши бідній жінці схаменутися, шкодлива старенька потягла з посоху ще енергії і обдала Ірину теплим повітрям, висушуючи її волосся.

— На Землі магія, крім портальної, зазвичай не працює, бо немає її джерел, але якщо взяти з собою джерело магії, наприклад, заряджений камінь, то можна трошки почаклувати, — архімагеса Тіррена широко усміхалася.

— Ви що правда прийшли із магічного світу? — захопленно прошепотіла Аліса, дивлячись на всі очі на дивовижну стареньку.

— Саме так, моя люба, — архімагеса присіла і як ні в чому не бувало взялася за чашку з чаєм. — В самісіньке «яблучко»! Ми прийшли до вас зі світу, що зветься Велланією.

Ірина довго не могла прийти до тями після зіткнення з магією. Якщо у підлітка ще залишилася віра у чудеса та мрії побачити справжнє диво, то у 40-річної жінки такої віри давно вже не було. Вона дивилася на світ реально. І тут заявляється її падчерка з якоюсь дивною старенькою, яка показує чудеса. Таке складно прийняти в одну мить.

— Здається, я збожеволіла… — прошепотіла Ірина і, заплющивши очі, із зусиллям їх потерла, сподіваючись, що коли вона відкриє їх, світ повернеться у звичний для неї стан.

Тільки світ не повернувся. Він змінився назавжди із поверненням Феліції.

— Архімагесо Тіррено, ви могли якось делікатніше? — Фірніет дивився на стареньку з осудом. — Ви знаєте, як жителі Землі сприймають магію.

— Архімагеса хто? — перепитала Ірина, все ще дивуючись.

— Тіррена Лютем, — відповіла бабуся, усміхаючись. — Так мене звуть. А ось цього надміру серйозного чоловіка звуть Фірніет Діманні. Не знаю, що ваша Феліція в ньому знайшла, але я б з ним померла від нудьги.

Фірніет окинув її похмурим поглядом, але нічого не відповів. Натомість заговорила Феліція.

— Я розумію, що все це неймовірно, але магія існує. Тут, як бачиш, лише за допомогою заряджених артефактів, але у світі, куди я перенеслася, магією володіють усі. Навіть у мене вона є.

— І ти можеш кидати вогняні кулі, Фел? — Аліса дивилася на свою старшу сестру сповненими захоплення очима.

— Так, і блискавки також можу жбурляти. І не тільки це.

— А літати? Там літають на мітлах?

— Ні, — усміхнулася Феліція. Вона встигла забути, що молодша сестричка завжди любила читати фентезійні романи. — Левітація нам недоступна.

— Але предмети левітувати можна, якщо вмієш керувати стихією повітря, — підморгнувши Алісі, архімагеса Тіррена знову потягла трохи енергії зі свого каменю в посоху і підняла в повітря пачку з печивом, що лежала на столі.

Аліса простягла руки і пачка плавно опустилася на її розкриті долоні, змусивши дівчинку вкотре запищати від захоплення. Але Ірина не поділяла захвату дочки. Від чергової демонстрації магії у бідної жінки здали нерви і вона, стукнувши кулаком по столу, закричала:

— Все! Досить! Я не можу на це дивитись! Невже ви не розумієте, що ламаєте всі мої уявлення про світ?

1 ... 72 73 74 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"