Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мій коханий і жінка, яка допомогла мені сюди дістатися, — Феліція не знала, чи варто їй називати імена своїх супутників, адже вони не були схожі на жодні з земних. Але мачуха не стала питати і просто запросила їх всіх на кухню.
Поставивши чайник, мачуха повернулася до несподіваних гостей і, присівши поряд із Феліцією, продовжила ставити запитання.
— Куди ти зникла, Феліціє? Чому нічого нам не пояснила? Нам довелося звертатися до поліції, але вони не змогли тебе знайти…
— Але ж я залишила тобі записку, Іро… — здивувалася Феліція.
— «Я поїхала шукати кращого життя, квартира твоя» — це ти називаєш запискою, Феліціє? — звісно, Феліція написала трохи більше, але загалом уся записка зводилася саме до цього. — Я навіть не показувала її поліції.
— Чому?
— Бо квартиру не можна просто віддати. Нею можна заволодіти через дарчу або отримати у спадок. Так не робиться, Феліціє. І так не зникають, не сказавши жодного слова. Я розумію, що я тобі фактично чужа людина, але я дбала про тебе як вміла. Ти могла б просто зі мною поговорити, нормально все пояснити, оформити дарчу, якщо ти хотіла залишити квартиру мені з Алісою, а не тікати, як підліток. Хіба я стала б тебе утримувати? А так ти нас шокувала своєю втечею, змусила переживати. Аліса місця собі не знаходила весь цей час.
— Пробач, Іро, я не думала, що вам є до мене діло… — все ще дивувалася Феліція.
— Ми 15 років прожили пліч-о-пліч. Як це мені до тебе немає діла? — на обличчі Ірини читалося обурення. — Може, я й не була тобі матір'ю і не бачила в тобі дочку, але ми жили разом і я звикла до тебе. Ти не чужа мені людина. І ти однозначно не чужа людина для Аліси. Ти — її сестра.
— Пробач… — вкотре пробурмотіла Феліція, низько опустивши голову. Їй було соромно дивитися в очі мачусі.
— А цей твій дід Ернест взагалі з глузду з'їхав. Після двох місяців безплідних пошуків він заявився до нас і сказав, що ти вирушила в інший світ. Аліса мало не впала в істерику, вирішивши, що він у такий спосіб каже, що ти могла померти, але цей дивак сказав, що ти вирушила на його батьківщину — у якийсь чарівний світ. Я порадила йому звернутися до психіатра і більше не пускала до хати. Він завжди був таким дивакуватим, Феліціє, чи в нього почала розвиватися деменція?
Феліція не знала, що відповісти. Вона й подумати не могла, що дідусь Ернест зрозуміє, що вона втекла у Велланію, ще й про це говоритиме мачусі з сестрою.
— Ох вже ці земляни, геть-чисто не вірять у магію, — лукаво підморгнувши Феліції, архімагеса Тіррена підвелася і легенько стукнувши посохом об підлогу, лівою рукою почала витягувати з нього енергію, з якої формувала невелику водяну сферу.
Побачивши застиглу над долонею старої кулю з води, Ірина зблідла, Аліса ж навпаки захоплено пискнула. Радіючи як мале дитя від зробленого ефекту, Тіррена Лютем опустила кулю на голову Ірини і та вмить стала мокра. Не давши бідній жінці схаменутися, шкодлива старенька потягла з посоху ще енергії і обдала Ірину теплим повітрям, висушуючи її волосся.
— На Землі магія, крім портальної, зазвичай не працює, бо немає її джерел, але якщо взяти з собою джерело магії, наприклад, заряджений камінь, то можна трошки почаклувати, — архімагеса Тіррена широко усміхалася.
— Ви що правда прийшли із магічного світу? — захопленно прошепотіла Аліса, дивлячись на всі очі на дивовижну стареньку.
— Саме так, моя люба, — архімагеса присіла і як ні в чому не бувало взялася за чашку з чаєм. — В самісіньке «яблучко»! Ми прийшли до вас зі світу, що зветься Велланією.
Ірина довго не могла прийти до тями після зіткнення з магією. Якщо у підлітка ще залишилася віра у чудеса та мрії побачити справжнє диво, то у 40-річної жінки такої віри давно вже не було. Вона дивилася на світ реально. І тут заявляється її падчерка з якоюсь дивною старенькою, яка показує чудеса. Таке складно прийняти в одну мить.
— Здається, я збожеволіла… — прошепотіла Ірина і, заплющивши очі, із зусиллям їх потерла, сподіваючись, що коли вона відкриє їх, світ повернеться у звичний для неї стан.
Тільки світ не повернувся. Він змінився назавжди із поверненням Феліції.
— Архімагесо Тіррено, ви могли якось делікатніше? — Фірніет дивився на стареньку з осудом. — Ви знаєте, як жителі Землі сприймають магію.
— Архімагеса хто? — перепитала Ірина, все ще дивуючись.
— Тіррена Лютем, — відповіла бабуся, усміхаючись. — Так мене звуть. А ось цього надміру серйозного чоловіка звуть Фірніет Діманні. Не знаю, що ваша Феліція в ньому знайшла, але я б з ним померла від нудьги.
Фірніет окинув її похмурим поглядом, але нічого не відповів. Натомість заговорила Феліція.
— Я розумію, що все це неймовірно, але магія існує. Тут, як бачиш, лише за допомогою заряджених артефактів, але у світі, куди я перенеслася, магією володіють усі. Навіть у мене вона є.
— І ти можеш кидати вогняні кулі, Фел? — Аліса дивилася на свою старшу сестру сповненими захоплення очима.
— Так, і блискавки також можу жбурляти. І не тільки це.
— А літати? Там літають на мітлах?
— Ні, — усміхнулася Феліція. Вона встигла забути, що молодша сестричка завжди любила читати фентезійні романи. — Левітація нам недоступна.
— Але предмети левітувати можна, якщо вмієш керувати стихією повітря, — підморгнувши Алісі, архімагеса Тіррена знову потягла трохи енергії зі свого каменю в посоху і підняла в повітря пачку з печивом, що лежала на столі.
Аліса простягла руки і пачка плавно опустилася на її розкриті долоні, змусивши дівчинку вкотре запищати від захоплення. Але Ірина не поділяла захвату дочки. Від чергової демонстрації магії у бідної жінки здали нерви і вона, стукнувши кулаком по столу, закричала:
— Все! Досить! Я не можу на це дивитись! Невже ви не розумієте, що ламаєте всі мої уявлення про світ?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій», після закриття браузера.