Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- Виклик прийнято. А як успіхи у школі?

- Гм, все добре. Тест з хімії добре написав...але це не має значення. Кому взагалі потрібна ця хімія, так? - Спробував пожартувати він.

- Джеймсе, не закидай навчання, ти ж зрештою закінчуєш школу! Тобі потрібні хороші відмітки, щоб потрапити до коледжу! Потрібно напружитися наприкінці року! До речі, як просувається подання документів? Вже розіслав заяви? До всіх університетів, про які ми говорили? - мама відразу закидала його своїми питаннями і Джеймс почав її заспокоювати.

- Так, звичайно, я знаю, ми з Пітером іноді займаємося додатково. Ти не хвилюйся, все під контролем, я вже розіслав усі листи, ще як у лікарні валявся все підготував, але... мам, послухай. - Джеймс на мить зам'явся, збираючи слова у своїй голові. - Я хотів запитати. Це, звичайно, дивне питання, але раптом...У тебе випадково немає сестри?

У трубці повисла тиша, наче хтось обрубив дріт.

- Алло, мамо? Ти тут?

- Джеймсе, я не розумію про що ти, - мама озвалася не відразу.

- Шарлотта Емілі, адже її так звати, так?

- Хто тобі розповів про Шарлотту? - у маминому голосі дзвеніла тривога, лунала паніка. Джеймс відчув, як спітніли його долоні. - Що тобі розповіли?

Він сильніше стиснув телефон.

- Я просто...мам, це просто питання. Мені ніхто не розповідав, я так... Ти часом не знаєш де вона зараз?

- Не знаю, - глухо озвалася Мері. Джеймсові почувся схлип на іншому кінці дроту, але мама швидко взяла себе в руки.  - Вона зникла безвісти дуже давно. Я була зовсім маленька і погано її пам'ятаю. Вона часто хворіла і її постійно тримали у лікарні.

- Мамо?

Джеймс почув у трубці важке зітхання.

- Ти в порядку?

- Я не знаю, хто тобі розповів про Шарлотту, але не вір балачкам про те, що вона божевільна. Вона не була такою ніколи, я знаю.

Джеймс не чекав такого повороту у розмові. У нього справді є тітка і вона божевільна. Або її вважають такою.

- Я нічого такого не хотів сказати... Мамо, а ти не пам'ятаєш нічого, що могло статися в сімдесятому році?

- Крім того, що я народилася, нічого не пригадаю, а що? - Голос Мері знову став сталевим, голосом судді.

- Правильно. Це ж рік твого народження, я й забув. Але ж не в серпні…

- Джеймсе, до чого всі ці питання? Тобі щось відомо про мою сестру?

- Ні, мамо. Просто зустрів її знайомих. Неважливо. Поговоримо пізніше. Гарних тобі вихідних, мамо. Бувай.

Перш ніж та встигла щось відповісти, він поклав трубку і вимкнув телефон. Він був зовсім не готовий до такої розмови.