Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Ви не зможете спасувати. Якщо вважаєте, що це за межами ваших можливостей, скажіть зараз.

— Я зможу це зробити.

С’ювол подивився на нього довгим і важким поглядом. Потім, задоволений тим, що побачив у його очах, потягнувся за турнікетом. Його очі не виказували побоювання чи навіть проблиску сумнівів у тому, що він збирався робити. Не було кращого хірурга в Бостоні, ніж Ерастус С’ювол. І його впевненість проявлялася у спритності, з якою він пов’язав турнікет довкола руки Чарльза трохи вище ліктя. Він розташував подушечку на плечовій артерії і безжально прив’язав її так туго, що кров перестала надходити до руки.

Чарльз прийшов до тями після спричиненого наркотиком сну.

— Ні, — простогнав він, — будь ласка.

— Джентльмени, займіть свої місця.

Норріс схопив ліву руку і міцно притиснув її до краю матраца.

— Я вважав тебе другом, — Чарльз спрямував на нього жалісний погляд. Обличчя товариша було просто над ним, — чому ти це робиш? Чому ти дозволяєш їм зробити мені боляче?

— Будь сильним, Чарлі, — відповів Норріс, — ми маємо це зробити. Ми намагаємося врятувати твоє життя.

— Ні. Ти зрадник. Ти просто хочеш позбутися мене! — Чарльз спробував вирватися, але Норріс стиснув його міцніше, пальці уп'ялися в вологу шкіру. Чарльз напружився так сильно, що м’язи здулися на руці, а сухожилля натягнулися, наче мотузки. — Ти хочеш моєї смерті, — кричав Чарльз.

— Це за нього говорить морфін, — С’ювол спокійно взяв скальпель, — не зважайте, — він подивився на Гренвілла, — Альдусе?

Доктор Гренвілл стиснув уражену гангреною руку свого племінника. Незважаючи на те, що він брикався та викручувався, Чарльз не міг впоратися з ними усіма. Едвард притиснув до ліжка його щиколотки, а Венделл — праве плече. Ані відчайдушна боротьба, ані жалісливі благання не могли зупинити скальпель.

При першому порізі скальпеля С’ювола Чарльз пронизливо завищав. Кров бризнула на руки Норріса і потекла на простирадла. С’ювол працював так швидко, що, коли на кілька секунд Норріс мимоволі відвернувся, доктор устиг завершити розріз навколо передпліччя. Коли Норріс примусив себе знову подивитись на рану, С’ювол уже відокремлював шкіру від фасції, щоб утворити клапоть. Він працював з похмурою рішучістю, незважаючи на кров, що стікала його фартухом, на шалений вереск, який наводив такий страх, що волосся ставало дибки у Норріса на голові. Рука тепер була слизька від крові, й Чарльз, який бився, наче дикий звір, мало не звільнився від стискання Норріса.

— Тримайте його, чорт забирай! — проревів С’ювол.

Принижений Норріс стиснув міцніше. Це був неслушний час для ніжностей. Приглушений криками Чарльза, він тиснув безжально, його пальці уп’ялися в шкіру, наче пазурі.

С’ювол відклав свій ампутаційний ніж і взяв більше лезо, щоб розділити м'язи. З жорстокою спритністю м'ясника зробив кілька глибоких розрізів і дістався кістки.

Крики Чарльза перейшли у ридання.

— Мамо! О боже, я помираю!

— Містере Маршалл!

Норріс подивився на ретрактор, який С’ювол установив на рану.

— Тримайте це!

Правицею він продовжував стискати Чарльзову руку. Лівою потягнув ретрактор, відкривши рану. Там, з-під крові та смужок тканини, проблискувала біла кістка.

«Променева кістка», — подумав Норріс, пригадуючи анатомічні зображення з книжки Вістера, яку він так ретельно вивчав. Він пригадав установлений скелет в анатомічній лабораторії. Але той був сухим, мертві кістки так відрізнялися від цієї живої.

Доктор С’ювол узяв пилку.

Коли він пиляв променеву та ліктьову кістки, Норріс відчув, як вібрація передається по руці, яку він тримав. Скрип зубців пилки, тріск уламків.

А ще він чув крики Чарльза.

За кілька секунд це, на щастя, припинилось. Відділена кінцівка опинилась у руках Гренвілла, залишилася лише кукса. Найстрашніша різанина була позаду, попереду лишалася більш тонка робота — перев’язування судин. Норріс спостерігав, благоговіючи перед умінням, з яким С’ювол звільнив променеву, ліктьову та міжкісткові артерії і перев’язав їх шовковими нитками.

— Я сподіваюся, що ви дивилися на все з особливою увагою, джентльмени, — сказав доктор С’ювол, продовжуючи зашивати клапоть шкіри, — тому що одного дня вам треба буде виконати таке саме завдання. І це може виявитися не така проста ампутація, як сьогодні.

Норріс подивився на Чарльза, чиї очі тепер були заплющені. Його крики перейшли у виснажене скиглення.

— Мені важко назвати її простою, сер, — сказав Маршалл тихо.

С’ювол засміявся.

— Це? Це лише передпліччя. Набагато гірше, коли це плече чи стегно. Коли навіть турнікет не можна використати. Утратите контроль над підключичною чи стегновою артерією і будете вражені, скільки крові може втратити людина лише за кілька секунд, — він поводився з голкою як майстерний кравець, зашиваючи тканину людської шкіри, залишивши лише маленьку щілину для дренажного отвору. Завершивши накладати шви, він замотав куксу і подивився на Гренвілла. — Я зробив усе, що зміг, Альдусе.

Гренвілл вдячно кивнув.

— Я б не довірив свого племінника нікому, окрім тебе.

— Будемо сподіватися, що твоя довіра виправдана, — С’ювол кинув свої скривавлені інструменти до миски з водою. — Тепер життя вашого племінника у божих руках.

— Ще можуть виникнути ускладнення, — сказав С’ювол.

Полум’я яскраво виблискувало у каміні вітальні, а Норріс жадібно проковтнув кілька келехів чудового кларета доктора Гренвілла, але, здавалося, не міг позбутися ознобу, який усе ще залишався після того, чому він був очевидцем. Він знову вдягнув своє пальто, тепер на заплямовану сорочку. Подивившись на манжети, які визирали з-під рукавів фрака, побачив бризки крові Чарльза. Венделл та Едвард також видавалися замерзлими. Вони підсунули свої стільці ближче до вогнища, де сидів доктор Гренвілл. Лише доктор С’ювол, здавалося, не помічав холоду. Його обличчя горіло від багатьох келехів кларета, який також сповільнив його рухи і розв’язав язика. Він сидів обличчям до вогнища, його велетенська фігура ледве вміщувалася на стільці, а довгі ноги були простягнуті перед ним.

— Ще багато чого може піти не так, — сказав він, потягнувшись до пляшки, щоб укотре наповнити свій келих. —