Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чорний кролик з білою цяточкою на носі озираючись довкола пострибав по кімнаті та в якусь мить просто розчинився у повітрі. Був і ось вже немає.
Але все було простіше. Магія надійно приховувала, від чужого ока, невеликі двері, що причаїлися за вазоном з квіткою.
Кролик озирнувся на двері які повільно зачинялися, ховаючи його від світу, та пострибав до імпровізованого столу. За мить над кроликом здіймався примарний силует молодого чоловіка, що витягнувся у весь зріст.
Він озирнувся довкола шукаючи лише одному йому відому річ. Його погляд блукав стінами, полицями заставленими книгами, картинами, які криво висіли чи зовсім стояли вздовж маленької кімнати. Духу не потрібно було жодної іскри світла, щоб знайти портрет молодої дівчини у великій срібній рамці. Потьмянівши фарби викликали сумну посмішку на обличчі духа.
— Привіт, моя шкода. Калино, моя люба, — прохрипів дух чоловіка та завмер дивлячись на портрет, глибоко поринаючи у свої спогади.
— Радан! — крик розносився по всьому маєтку і з кожним разом ставав все більш вибагливим і злим.
— Радан! Я довго тебе буду шукати! — чоловік, що шукав розділявся довкола злегка примруживши очі. — Ага, попався! — радісно вигукнув він помітивши легку магічну тінь в кущах троянди.
— Я бачу тебе, Рох! — лунав радісний голос.
— Що мене видало цього разу? — невдоволений, що його викрили, Радан вилазив з кущів.
Але чи то день не його був сьогодні, чи то троянди потрапили мстиві та його щоку прикрасила довга подряпина. На якій вже набухли краплинки крові.
— Тебе квіти здали. Ти їх сьогодні безпощадно топтав, — глузував брат натякаючи на подряпину.
—Ну тебе Володане, — махнув на нього Рох стираючи кров та пішов до маєтку.
— Та не дуйся. Я ж тебе в справах шукав, — почав темноволосий чоловік наздоганяючи брата. — Сьогодні до Лади подруга приїздить. Потрібно зустріти. Тож гостя на тобі.
— І чого це я маю зустрічати, якусь розбещену, примхливу панянку? — обурювався Радан. — У мене є справа невідкладної, князівської важливості!
— Які? Дізнатися, хто поцупив булочки з кухні, — перебив його Володан посміхаючись.
— А ти звідки знаєш?
— Пані Марта не вміє тихо говорити, це по-перше. А по-друге, ми з тобою ці булочки зранку й поцупили. Тож не шукай, як втікти від обов’язків господаря.
— Брате, я тобі це пригадаю. І не подивлюся, що ти великий князь! — насупившись погрожував Радан Рохевич своєму братові.
— А ти начальник таємної стражі, чаклун і всі ті титули, що ти собі дописуєш. Тож брате завдання на раз плюнути. Поїхав, зустрів, провів додому, здав у руки Ладі. Година справи, — Володан поплескав Радана по плечу із посмішкою сховався за рятівними стінами маєтку.
На Роха тільки все більше набігали темні хмари невдоволення. Махнувши чарами, як плащем він ступив у вихор порталу, ховаючись у своєму кабінеті.
Мирний стукіт коліс по нерівній дорозі тільки дратував молоду панну. Вона стримувала в собі бажання зістрибнути з карети й швидше піти пішки. Але її зупиняла думка, що б на це сказала Лада і можливо зовсім трішки погляд її поважної няні.
— Пані Олю, ну от хіба не можемо ми трохи швидше?
— Ні, дитино! — неквапливо проговорила няня не підводячи очей від в’язання. — То у ваших чаклунських академіях, бігайте хоч вбийтися. А зі мною, будьте люб'язні залишатися чемною пані.
— Але ж це так нудно сидіти! — не здавалася дівчини.
— Панна Калино, ми маємо дочекатися супровід! — сказала як відрізала, поважна няня.
Калина тільки надулася від образи й відвернулася до вікна.
Сонце все сильніше припікало темний дах карети. Повітря за вікном розжарилося й здавалося його можна зібрати руками. А поля все не кінчалися. А дорога все тягнулася.
Калина думала, чому ж її пані Оля така вперта. От орендували б таку модну машину і вже б давно доїхали. Чи може б потягом. Дівчина тільки мріяла покататися потягом, щоб стукіт коліс і тягнулася труба диму. Але ж ні, треба було їхати каретою. Тому що вона вельми шановна панна.
Як же легко в академії. Калина згадувала їх знайомство з Ладою. Перші чари та сумісні посиденьки за чашкою трав’яного чаю. Калина слухала розповіді подруги про її братів та їх витівки. І ніколи б не повірила, що один із них князі. Доки не прийшло офіційне запрошення.
Курява та стукіт відволікли Калину від роздумів. Вона насторожено насупила темні брови. Намагаючись розгледіти хто до них наближається.
— Здається то квапляться нас зустрічати, — не відриваючись від свого в’язання відмітила пані Оля.
— Сподіваюся... — дивлячись на стовпи дорожньої пилюки відповіла Калина. А сама приготувалася захищатися. Чари закляття вже бриніли на кінчиках пальців. Напрацьовані в академії бойові навички дали про себе знати.
— Тпрруу... — почулося зовсім поруч.
Магія Калини була, як натягнута струна, ось трохи й лопне, тільки дайте можливість. Такою нагодою стала одна проста дія.
Рука у темній рукавичці зненацька лягла на одвірку вікна карети.
Калина зойкнула та випустила чари. У мить все довкола вкрилося інеєм та шаром криги, приморожуючи руку незнайомця до карети.
— Та ну трясця його! Калино! — обурено лунав голос незнайомця. — Лада попереджала, що ти можеш утнути щось, але бити чарами.
Золоте світло вкрило все довкола і з даху карети почала стікати вода.
Двері розчинилися і з’явився вкрай злий молодий чоловік з темним волоссям і пронизливим поглядом.
Калина тільки завмерла вдивляючись в риси обличчя навпроти 0. Її щоки вкрилися рум’янцем і захотілося заховатися. Дівчина згадала де вже бачила цього чоловіка.
— Дозвольте представитися, Радан Рохевич, старший брат Лади. Я проведу вас до маєтку, — не відриваючи погляду від дівчини захрипши проговорив Рох.
— Ой, це так люб’язно. А якщо ви ще й приберете усю цю воду й кригу, то буде зовсім добре. Моє в’язання не любить вологу, — посміюючись попросила пані Оля дивлячись на пару.
Радан тільки кивнув і зробив пару пасів руками. Плетіння магії окутало карету і засяяло вкриваючи все клубами пару.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Устина - азовська відьма , Таня Мальована», після закриття браузера.