Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

і двадцять років тому дивний був, як на людиноподібного. У червоних кутах ікони з Ліліт і Змієм. Але диплом лікаря мав. Для нечисті це ого-го. Ніяк у нас не проходив. То чого мені допитуватися. Панна Айвс після нього медичний закінчувала, може, в неї попитаєте? — вовкулака сховав очі. — Я теє-то… не хотів вам казати, але з Санітарної комісії знову двоє перетворилися. Але Василини серед них немає, — швидко додав Топчій і простягнув Тюрину свіже зведення про жертви. — Олександре Петровичу, то, звісно, не моя справа, але вона хороша. І ви наче їй подобаєтеся. Таким, як ви є. А це дорогого вартує.

— Ви маєте рацію, Парфентію Кіндратовичу. То не ваша справа.

*

Тюрин не знав, що сказати Василині. З одного боку, після Стрітенської і відвідин Солохи його мучили передчуття. Ніби все місто змовилося, щоб довести його до сказу: кощі, пророцтво про пробудження Змія, сон, де батько віддає його Апі. Тюрин досі вагався, що має робити. Знайти серце Змія і зупинити кощів? Відімкнути Обадію? Вуличні божевільні вважали, що це призведе до нової Великої війни.

Навіть у місті, охопленому кощами, це здавалося казкою, легендою з книги Лазаруса. І проте Тюрин відчував неспокій. Сім місяців у Києві, відживлений, перетворений на людиноподібного, він ніби йшов заздалегідь визначеним шляхом. Хто обрав для нього таку долю — батько чи хтось інший? І чи має право він втягувати Василину?

Але вже перший погляд на жінку змусив забути сумніви. Тюрин відчув, що страшенно скучив. Панна Айвс у супроводі полового рухалася між столиками. Ресторан Роотса був забитий під зав’язку. Сюди першими потрапляли харчі. В часи карантину і дефіциту обідати у Роотса вважалося верхом шику. Тюрину довелося скористатися службовим становищем, щоб вибити столик.

Він помахав Василині. Жінка стримано кивнула: досі сердилася. На блідому обличчі з’явилася тінь усмішки. Панна Айвс була у чорній атласній сукні, мереживна пелерина прикривала плечі, відкидний комір підкреслював білину шиї. На грудях блищала єдина прикраса — агатова брошка у формі кадуцея.

Поки панна Айвс пробиралася між столиками, на подіум ресторану піднялася босонога русалка. Оркестр узяв перші ноти, і сліпа дівчина заспівала:

Цвіте терен, цвіте терен, а цвіт опадає,

Хто з любов’ю не знається, той горя не знає.

А я молода дівчина, та й горя зазнала,

Змія-царя полюбила, щиро покохала.

Половий відсунув стільця. Василина навіть не торкнулася столу, присіла на самий край, готова у будь-якій момент встати і піти.

Ой візьму я твоє серце та й піду шукати,

Змія-царя із полону людського звільняти.

— Дивно, скільки чув цю пісню, не зауважував, що вона повторює пророцтво Офаніти про пришестя Змія, — удавано безтурботно проказав Тюрин. Він прийняв у полового меню, ледь зазирнув і передав Василині.

— Пророцтво Офаніти Бека вважається втраченим. Існує у неповних переказах. Тобто є таким само фольклором Межі, як і ця пісня, — жінка проігнорувала жест Олександра Петровича. Він поклав картку перед нею на стіл і почухав спалену скроню. Розмова обіцяла бути довгою.

— Зранку я бачив зведення. У вашій лабораторії стався вибух. Двоє… Ви добре їх знали?

— Одного знали і ви. Загинув упир Вацлав, — Василина спостерігала за реакцією Тюрина, — один піддослідний прорвався, довелося застосувати вогонь фенікса.

Відживлений кивнув і вирішив спробувати іншу тему.

— Вам вдалося просунутися у дослідженні кощів?

Мабуть, щоб не дивитися на Тюрина, Василина взяла меню, пробігла очима і неуважно сказала:

— Ми визначили час перетворення майже для всіх видів. Після ураження миттєвих змін зазнають люди. За кілька годин перетворюються на кощів зооморфи і вовкулаки. Довше опираються упирі, перелесники, чорти. Найбільше часу тримаються водяні види. Але зрештою всі дичавіють і починають шукати свіжу плоть для поживи… Я не розумію, — Василина відкинула картку зі стравами, — це для цього ви мене покликали? Через два тижні мовчання вирішили поговорити про кощів і мої дослідження?

— Я за вас хвилювався, — Тюрин відвернувся, ніби у пошуках полового. — І я теж не байдикував. Чули про бійню на млині Бродського? Ми втратили трьох.

Василина закусила губу і знову повернулася до читання.

— Цікаво, як швидко перетворюся я і чи взагалі на мене подіє отрута кощів? — посміхнувся Тюрин.

— Можете не сумніватися — подіє. Не думаю, що в цьому плані ви якийсь унікальний, — не піднімаючи голови, проказала жінка.

На мить запанувало ніякове мовчання. Половий уже підійшов, але Тюрин жестом відіслав його назад.

— Василино, — Олександр Петрович поклав руку на стіл. До білої долоні лишалося не більше дюйма. Він так хотів її торкнутися, що пекло на кінчиках пальців, але не зробив цього останнього руху. Синя долоня була мертвою поряд з прозоро-делікатними пальцями Айвс. — Я буваю грубим. І повірте, мені дуже тяжко визнавати свої недоліки, особливо перед вами. Ще коли був людиною, волів тримати інших на відстані. Не пускати у своє життя. Я і від вас намагався тікати, — Тюрин сумно посміхнувся. — Але не тому. Останні півроку я болісно звикав ось до цього, — Олександр Петрович підняв сині руки. — Я досі іноді плутаюся, хто я: людиноподібний чи людина. Дивлюся у дзеркало — і не маю сумнівів, відвертаюся — і тішу себе ілюзіями.

Очі Василини заблищали. Вона не прибрала руки, але схилила голову.

— Ви чудово тримаєте. Стільки справ розкрили. Не думаю, щось хтось інший впорався б краще.

— Я часто думаю про Тумса, — провадив Тюрин. — Він так відчайдушно хотів стати людиною, що міг би знайти ребро Ольга. Пам’ятаєте, я розповідав: це заклятий ніж, яким убили Змія. А ще те, що перетворило Ольга з нечисті на людину. А от наш знайомий Гальванеску навпаки. Прагне носити маску змієголовця.

Ще кілька місяців тому Тюрин відкрив Василині секрет доктора. І здивувався її реакції. Вона давно знала, але завжди підігравала недолугому Гальванеску. І в цьому була вся Айвс — співчутлива навіть до божевільних і диваків.

— Моя мати знала його батьків, — Василина присунулася ближче. Тюрин помітив зміну і знову кивнув половому. До кольок хотілося їсти, але Олександр Петрович замовив лише живого соку. Панна Айвс згодилася на баранячу ногу з артишоками. Тюрин про себе посміхнувся. Навіть Санітарну комісію тримали голодною.

— Київ — велике село, — Василина зробила ковток і блаженно посміхнулася. Перші зморшки у кутиках зелених очей миттєво розгладилися.

Живий сік дарував легкість і тимчасову молодість. Через стіл пишнотіла жінка у побитому шашелем манто тримала, як коштовність, неповну склянку. Віддала більше, ніж мала, щоб хоч на мить позбутися років. Поважний чугайстер зареготався, безсоромно