Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Один з офіцерів повів блідого хлопчину.

— Бідолаха, — сказала Таня, — він молодший за тебе?

— На п'ять років старший.

— А так і не скажеш, відчуття, що у вашій команді ти старший.

— З нею завжди так, — усміхнувся Гор.

— Так, Ліє, дідусь просив, щоб ти з другом побули у нас до вечора, він пізніше забере тебе. Радий, що у вас вийшло втекти.

— Я теж, — піддакнула тихо.

До Алекса підійшла донька шефа. Вона мене впізнала, побачила по очах. Дівчина спробувала обійняти мого друга. Він майстерно ухилився. Я спокійно перебрала решту подарунків і знайшла ляльку.

— Для твоєї колекції, — усміхнувся Рей, — купував своїй донечці і тобі вирішив колекцію поповнити. Таких у тебе точно ще немає.

— Це ж порцелян?

— Так, але не переживай, він зачарований, його дуже складно розбити.

— Думаю, доведеться прибрати вище. А то чотири дівчинки її на складові розберуть. Тейлін пообіцяв їх знову на вихідних привести. До речі, його малі обернулися.

— Вже?

— Угу, уперті створіння, хотіли в салочки грати. Тимко за ними слідом. Такі кумедні. Хоч знаю, який вигляд я мала в їхньому віці.

— Ти була чарівним кошеням, таким спритним і худорлявим. Досі пам'ятаю, як під лопухами ховалася від нас. Найголовніше й не видно було.

— Так це тебе Алекс няньчив? — запитала, кривлячи губки донька шефа.

— І Алекс, і його четвірка.

— Так, знайомство в нас було феєричним. Вона поспівчувала Алексу, коли нас побачила, попросила нагодувати нас солодким, щоб не були такими кислими.

Шеф хлопців усміхнувся.

— А ми з ним зустрічаємося, — сказала ця смертниця, таким тоном, наче хвалиться.

— А брехати недобре, — в тон їй відповіла я.

Алекс був сам спокій. Тут повернувся Давид, його, мабуть, навіть до цілителя зводили.

— Мені зуб відновили і сказали сьогодні шоколадки не їсти.

Давид відволік дівчину, а я дивлюся на неї і розумію, що ще пара слів і буде видіння. Цікаво, що я побачу. Вона підійшла до мене дуже близько, з огляду на те, що ми не знайомі й не були близькими подругами:

— Поки ти подорослішаєш, він одружиться зі мною і в нас вже будуть діти. І навіть через двадцять років він не буде твоїм.

— Ти так упевнена? А ти в курсі, що через двадцять років ти вже будеш мертва?

Усі, хто нас чули, напружилися. А її батько бачив, що в мене очі світяться.

— Вона що провидиця?

— Так, — одразу від чотирьох.

— Марино, відійди від Лії. Ліє, скажи, чому моя дочка загине? Що стане причиною?

— Її дурість і небажання чути відмову. У гонитві за хлопцем, чуючи його відмову, вона вирішить викликати ревнощі і підчепить поганих хлопців. Вони вмовлять її вжити заборонені речовини, і в неї буде передоз і болісна смерть.

— Ти брешеш! — вона хотіла вдарити мене.

Швидко підірвалася і спритно перехопила її руку. Стояти було боляче, тим паче чинити їй опір.

— Покажи їй, якщо можна ключові точки, якщо цьому ще можна запобігти, — попросив Алекс.

— Будь ласка! — взмолився батько Марини.

Дівчина дивилася мені в очі, і я бачила її злість і зневіру, що вона так закінчить. Ми не розривали зорового контакту, поки вона не здалася і трохи приречено не сказала:

— Я не хочу вмирати так безглуздо. Хіба нічого не можна змінити?

— Чому ж, можна. Було б бажання.

— Покажи, — попросила вона м'яко.

Відчула, що оточуючі видихнули з полегшенням. Це мало бути бажанням самої дівчини, змінити своє життя.

— Якщо перестанеш бігати за тим, хто тебе відштовхує, то через двадцять років у тебе будуть уже свої діти і ти будеш щаслива. А тепер дивись варіанти, що поки що збереглися.

Я сіла на стілець і розгорнула карту її долі.

— Це недавня точка, вчора або позавчора. Тобі відмовили, і ти сказилася. Вона веде до загибелі. Бачиш цю лінію?

— Така яскрава...

— Це тому що вона панує, поки вибір не зроблено. Долю змінює вибір. Я можу показати тільки варіанти. Іноді буває те, що не змінити. Ось ще точки по цій лінії. Бачиш, що там відбувається.

Вона кивнула, дивилася як заворожена.

— Ем, а чому я не бачу? — запитав тихо Давид.

— Тому що це тільки для Марини, — сказав Гор, — я бачу, через свій дар.

Алекс промовчав, але він теж усе прекрасно бачив, але скоріше через те, що наші долі були пов'язані, і він за бажання міг відчути мене.

— Хочеш подивитися іншу гілку долі?

Марина трохи загальмовано кивнула. Я показала їй щасливі моменти. Як вона виходить заміж, і в неї на той момент від її майбутнього чоловіка двоє старших дітей.

— А чому я обличчя його не бачу? — стільки обурення в голосі.

— Я спеціально не показую, — сказала із задоволеною посмішкою, — а то ж нецікаво буде. І вистачить того, що дітей своїх бачиш. Моськи на батька дуже схожі.

Марина стала жадібно дивитися на двох діточок хлопчика і дівчинку. А потім перевела погляд на себе у весільній сукні. Вона не приховувала її великого живота. Дівчина сама виринула з ведення і сказала:

— Так-с, я пішла погуляти. Тату, буду пізно!

А я тихо розсміялася. Вона зрозуміла, хто цей щасливчик. Хлопець не так давно їй пропонував зустрітися. Вона, на щастя, не відмовила, але й не дала згоди. І він чекатиме на неї сьогодні за годину. А я сміялася від розуміння, що її старшій дитині у видінні дев'ятнадцять років.

— Судячи з твого реготу, все добре.

— Угу, ви скоро дідусем будете! — заявила я шефу хлопців. — Марина на побачення до чоловіка втекла. Тільки не тисніть на неї та її обранця, а то поїдуть із міста. Краще допомагати, якщо попросять.

— Врахую. Ім'я, скажеш, хоча б мені?

— Марк.

Хлопці одразу зрозуміли, про кого я і застигли.

— Очкарик?

— Усе гаразд у нього з очима, — фиркнула я. — Марина йому й імідж поправить, і до ладу приведе. Красива вони пара будуть, — сказала, дивлячись на їхнє майбутнє. — На таких буде приємно дивитися, теплі, щасливі.