Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дружина мандрівника в часі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дружина мандрівника в часі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дружина мандрівника в часі" автора Одрі Ніффенеггер. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 134
Перейти на сторінку:
його колеги тут. Може, сказати, що в Генрі амнезія і він десь побрів?

– А, от він, – каже Кімі, тиснучи мою руку.

У дверях стоїть Генрі та оглядає юрбу, помічає нас. Підбігає.

– Привіт, незнайомцю! – цілую його.

Він повернувся у теперішнє, мій молодший Генрі, і його життя тепер – тут. Бере мою руку та руку Кімі й проводить нас до столу. Кімі радісно хихоче та щось каже Генрі, не можу розібрати, що саме.

– Що вона сказала? – запитую, коли ми вже сідаємо за стіл.

– Запитала, чи не плануємо у нашу шлюбну ніч секс утрьох.

Червонію, наче рак. Кімі мені підморгує.

19:16

Генрі: Завис у бібліотеці клубу, їм канапе та читаю перше видання «Серця темряви».

Книга у розкішній палітурці, та, мабуть, ніхто й ніколи її ще не розгортав. Краєм ока бачу менеджера клубу, що поспішає до мене. Закриваю книгу й ставлю її назад на поличку.

– Перепрошую, сер, та, мабуть, мені доведеться попросити вас залишити цей кабінет.

Немає сорочки, немає взуття, та й обслуги немає.

– Добре, – кажу, підводячись.

Коли менеджер повертається до мене спиною, кров гупає мені у голову, і я зникаю. Приходжу до тями на підлозі нашої кухні. Дата – 2 березня 2002 року. Сміюся: завжди хотів так зробити.

19:21

Клер: Гомес проголошує промову:

– Любі Клер та Генрі, родичі та друзі, шановні присяжні… стривайте, викресліть це. Любі мої, у цей вечір ми зібралися тут, на берегах холостяцької землі, щоби помахати нашими хусточками до Клер та Генрі, які підіймаються на борт корабля «Сімейний Союз» та вирушають у довгу подорож. А поки що ми з сумом спостерігаємо, як вони прощаються з радощами холостяцького життя. Але ми впевнені, що ця розхвалена країна Шлюбного Благословення стане їхньою повноцінною адресою. Дехто з нас може навіть приєднатися до них у швидкому майбутньому, якщо не придумаємо спосіб, як цього уникнути. Отож тост: за Клер Ебшир Детембл, прекрасну мисткиню, що заслуговує на кожну дрібку щастя, котра випаде на її долю у цьому новому для неї світі! І за Генрі Детембла, збіса класного хлопця і везучого сучого сина! Нехай життєве море простягнеться перед вами гладке, наче скло! Попутного вам вітру! За щасливу пару! – і з цими словами Гомес перехиляється через стіл та цілує мене в губи. На якусь мить ловлю його погляд, але потім ця мить обривається.

20:48

Генрі: Ми вже розрізали та з’їли весільний торт. Клер уже кинула свій букет (його впіймала Шаріс), а я вже жбурнув підв’язку Клер (її впіймав Бен). Оркестр грає «Їдьте потягом „А“», люди танцюють. Я потанцював із Клер, Кімі, Алісією та Шаріс. Зараз танцюю з Гелен, яка дуже навіть гарно танцює, а Клер танцює з Гомесом. Кружляю Гелен та бачу Селію Етлі, яка намагається вклинитися до Гомеса, а той своєю чергою – до мене. Коли він вихром несеться із Гелен, я приєднуюся до натовпу біля шинквасу й спостерігаю, як Клер танцює з Селією. До мене приєднується Бен. Він п’є газовану воду. Замовляю собі тонік із горілкою. Бен начепив підв’язку Клер собі на руку, наче перебуває у траурі.

– Хто це? – запитує мене.

– Селія Етлі. Дівчина Інґрід.

– Дивно.

– Ага.

– А що з тим хлопцем, Гомесом?

– Що ти маєш на увазі?

Бен зирить на мене, а потім відвертається.

– Та не зважай.

22:23

Клер: Усе, кінець. Дорогою з клубу перецілувалися та наобіймалися з усіма, сіли та поїхали машиною, вимащеною кремом для гоління, за якою волочиться хвіст із консервних банок. Під’їхали до «Д’ю Дроп Ін» – маленького непоказного мотелю на Сілвер-Лейк. Генрі спить. Виходжу з авто, реєструюся, прошу чергового допомогти мені відвести Генрі до кімнати й кинути його на ліжко. Цей хлопець заносить наш багаж, витріщається на мою весільну сукню, на інертного Генрі та шкіриться до мене. Даю йому чайові, й він іде. Знімаю взуття з Генрі, послабляю його краватку. Знімаю свою сукню та розкладаю на кріслі.

Стою у ванній кімнаті, у нічній сорочці, тремчу від холоду. Чищу зуби. У дзеркалі бачу Генрі, який лежить на ліжку. Хропить. Випльовую зубну пасту та полощу рота. І раптом до мене доходить: це – щастя. Й усвідомлюю: ми одружилися. Що ж, у будь-якому разі, я – заміжня.

Вимкнувши світло, цілую Генрі на добраніч. Від нього тхне алкоголем і парфумами Гелен. Добраніч, добраніч, солодких тобі снів! І засинаю – без снів, проте щаслива.

Понеділок, 25 жовтня 1993 року (Генрі тридцять, Клер двадцять два)

Генрі: У наступний після весілля понеділок ми з Клер у Чиказькій міській раді, суддя реєструє наш шлюб. Свідками виступають Гомес і Шаріс. Після того всі йдемо вечеряти в «Чарлі Тротерс» – ресторан, який настільки дорогий, що саме його оформлення нагадує салон першого класу в літаку, чи якусь мінімалістську скульптуру. На щастя, хоча їжа тут на вигляд, як витвір мистецтва, проте смачна. Тільки-но з’являється якась страва, Шаріс відразу її фотографує.

– То як воно: бути заміжньою? – цікавиться вона.

– Почуваюся дуже заміжньою, – відповідає Клер.

– А ви можете продовжувати одружуватися, – жартує Гомес. – Спробуйте усі церемонії, які тільки існують: буддистську, нудистську…

– Слухайте, а може я якась «двоємужниця»? – припускає Клер, куштуючи щось фісташкового кольору, з кількома великими креветками, викладеними так, що нагадують короткозорих старців, які читають газету.

– Думаю, що можна дозволити собі одружитися з тією самою людиною стільки разів, скільки сам забажаєш, – вставляє Шаріс.

– А ти є такою людиною? – запитує мене Гомес.

Те, що я їм, укрите тонкими шматочками сирого тунця, який аж тане у роті. Перед тим як відповісти, ще деякий час насолоджуюся цією смакотою.

– Так, навіть більше.

У Гомеса раптом зіпсувався настрій, і він почав щось мимрити про філософію Дзен, але Клер усміхається мені та підіймає келих. Чаркуюся з нею: звучить та губиться у шумі ресторану чиста кришталева нота.

Що ж, ми одружені.

Частина 2

Крапля крові у мисці молока

– Що це? Любий, що це?

– Як нам це пережити?

– Що пережити?

– Це. У нас так мало часу. Ми ж проспимо увесь наш час!

– Ми можемо усамітнитися та прикидатися – це ж лише початок, – що у нас іще сила-силенна часу.

– А з кожним днем його ставатиме все менше. А потім і зовсім не буде.

– А ти би краще хотіла, щоб узагалі ніколи нічого не було?

– Ні. Це – саме те місце, куди я завжди приходжу. Відколи почався відлік мого часу. І коли

1 ... 72 73 74 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дружина мандрівника в часі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дружина мандрівника в часі"