Читати книгу - "Мовчання ягнят"

Банки відчиняться лише за годину.

– Трохи лишилося на Visa.

Кроуфорд порився в кишенях. Він дав їй триста доларів готівкою та іменний чек.

– Їдьте, Старлінг. Тільки до першої. Звітуйте на гарячу лінію. Телефонуйте мені.

Вона підняла до нього руку. Вона не стала торкатися його обличчя чи руки, здавалося, що не існує на ньому такого місця, якого можна було б торкнутися, тож вона розвернулася й побігла до свого «пінто».

Кроуфорд обмацав кишені, коли вона поїхала геть. Він віддав їй усе, що мав при собі, до останнього цента.

– Крихітці потрібні нові туфлі, – сказав він. – А моїй крихітці туфлі вже не знадобляться.

Він плакав, стоячи посеред тротуару, сльози заливали його обличчя – начальник одного з відділів ФБР наразі мав такий безглуздий вигляд.

Джефф помітив із машини, як блищать його щоки, і від’їхав назад у провулок, далі з Кроуфордових очей.

Джефф вийшов із машини. Він підпалив сигарету й несамовито закурив. Він зробить Кроуфорду подарунок, вештаючись без діла, доки Кроуфорд не висохне, не розізлиться та не вилає його по заслузі.

Розділ 49

На ранок четвертого дня містер Ґамб був готовий знімати шкіру.

Він повернувся з магазинів з останніми необхідними покупками і ледве стримався, щоб не бігти сходами, спускаючись у підвал. В ательє він розпакував сумки: нова коса бейка для обробки країв, купони еластичної лайкри, яка піде під планки, пакунок кошерної солі[189]. Він нічого не забув.

Він розклав свої ножі на чистому рушнику біля довгих умивальників у робочій кімнаті. Ножів було чотири: загнутий білувальний ніж, тонкий кейпер-дроп-пойнт[190], що ідеально повторював контур пальця, яким він відтягував шкіру у важкодоступних місцях, скальпель для філігранних відрізів і багнет часів Першої світової. Закруглений кінчик багнета – це найкраще знаряддя, щоб попляшувати шкіру, ніде її не розірвавши.

До того ж він мав анатомічну пилу «Страйкер», якою майже ніколи не користувався та жалкував, що придбав її.

Тепер він змастив підставку для перуки, наклав на змазку шар крупної солі й поставив підставку в неглибокий піддон. Він грайливо вщипнув за носа обличчя під перукою та послав йому повітряний поцілунок.

Важко було поводитись серйозно – йому хотілося літати кімнатою, наче Денні Кей[191].

Час запускати насоси в акваріумах зі свіжою сумішшю. Ой, чи то не хризаліда лежить у гумусі в клітці? Він ткнув у неї пальцем. Дійсно, хризаліда.

А зараз – зброя.

Містер Ґамб цілими днями ламав голову над задачею, як убити цей екземпляр. Повішення не підходить, бо він не хотів лишитися з плямистою шиєю, крім того, був ризик, що вузол порве шкіру за вухом.

Містер Ґамб учився на своїх попередніх спробах, інколи досвід був болючим. Він вирішив, що цього разу уникне деяких кошмарів, які йому вже довелося пережити. Один базовий принцип: хоч би якими кволими від болю чи ослаблими від страху вони були, усе одно щоразу починали боротися, побачивши інструменти.

У минулому він полював на молодих жінок у темному підвалі за допомогою інфрачервоних окулярів і ліхтарика, і це було чудове заняття – спостерігати, як вони намацають собі шлях, дивитися, як намагаються забитись у куток. Він полюбляв полювати на них із револьвером. Йому подобалося використовувати револьвер. Щоразу вони губилися, втрачали рівновагу, натикалися на речі. Він міг стояти в цілковитій темряві, вдягнувши окуляри, чекати, поки вони приберуть руки від своїх облич, і тоді поцілити точно в голову. Або спочатку в ноги, під колінами, щоб вони могли ще повзати.

Але то були дитячі забави, марні. Після того від екземплярів не було ніякого зиску, тож із часом він повністю припинив цю практику.

Щодо останнього проекту, першим трьом він пропонував прийняти нагорі душ, а тоді штурхав їх зі сходів із зашморгом на шиї – жодних проблем. Але з четвертою сталася катастрофа. Йому довелося скористатися револьвером у ванній кімнаті, а потім іще годину все вимивати.

Він згадав ту дівчину, мокру, з сиротами на шкірі, як вона затремтіла, коли він одвів курок. Йому подобалось одводити курок, клац-клац, один гучний вибух, і жодного галасу.

Йому подобався цей револьвер, та воно й не дивно, бо то була дуже гарна зброя, «кольт пітон» із неіржавкої сталі, з шестидюймовим дулом. Увесь механізм «пітона» було відрегульовано в спеціалізованій майстерні «кольтів», і цей револьвер було приємно просто взяти в руки. Тепер він знов одвів курок, натис на гачок і впіймав курок пальцем. Він зарядив «пітон» та виклав його на робочий стіл.

Містерові Ґамбу дуже хотілося запропонувати цьому екземпляру шампунь, бо йому кортіло подивитись, як воно розчісує своє волосся. Він міг би багато чого навчитися для подальшого догляду, дізнатися, як вкладається волосся на голові. Але воно було високим і, найвірогідніше, сильним. Цей екземпляр був надто рідкісним, щоб псувати його вогнепальними пораненнями.

Ні, він принесе з ванної кімнати підйомник, запропонує їй викупатись, а коли вона надійно вмоститься в люльці, він підійме її до середини шахти льоха та вистрелить кілька разів у нижню частину хребта. Коли вона знепритомніє, він довершить справу хлороформом.

Ось і все.

А зараз він піде нагору та вивільниться з одягу. Він розбудить Золотце, подивиться разом із нею улюблене відео, а тоді візьметься до роботи, голий у теплому підвалі, голий, як і того дня, коли народився.

Поки він піднімався сходами, у голові трохи запаморочилось. Швидше, з одягу та в халат. Він вставив відеокасету в магнітофон.

– Золотце, ану, Золотце. У нас повнісінько роботи. Ходи сюди, Любонько.

Йому доведеться замкнути її тут, у горішній спальні, поки він виконає в підвалі найбільш шумну половину роботи, – вона ненавиділа шум і неймовірно через нього засмучувалась. Аби чимось її зайняти, він також купив цілу коробку «Чувіз»[192], поки ходив по магазинах.

– Золотце.

Коли вона не прийшла, він вигукнув у коридор:

– Золотце!

А тоді на кухні, потім у підвалі:

– Золотце!

Гукнувши біля дверей до кімнати з льохом, він отримав відповідь:

– Вона тут, унизу, сучий ти сину, – сказала Кетрін Мартін.

Містер Ґамб увесь похолов, його оповив страх за Золотце. А тоді він знову прийшов до тями від люті, склав кулаки з обох боків голови, притулився чолом до одвірка та спробував узяти себе в руки. Із нього вихопився єдиний звук, щось середнє між риганням і стогоном, і песик озвався виском.

Він пішов у робочу кімнату та взяв револьвер.

Мотузка, на якій висіло