Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Маг навіть без зброї залишається сильним противником, невже тебе цьому не навчали Том? Анка навіть без зброї для тебе буде смертельним супротивником і тобі її не перемогти, – заступився за мене Нік, але його слова все одно мене не дуже втішили, а скоріше навіть засмутили. Я усвідомила, що не хочу бути на заваді бою, оскільки ніколи такою не була, а швидше навпаки завжди однією з перших прагнула кинутися в бій. І такий стан речей, який вже напевно змалювали собі хлопці, мені не подобається. Я ж не каліка якась!

– Чорт! Та з'явись же ти нарешті! – подумавши про свою косу, вигукнула я, при цьому, злісно тупнувши ногою, і результат цього мене трохи здивував. Я відчула жар у всьому тілі, і раптом моя зброя справді, ніби з'явилася, але не в моїй руці, а десь за мною. Я злякалася, що мені це все здалося, але раптом побачила, що, як і раніше, коса з'єднувалася з моєю рукою, щоправда вже не тільки синьою стрічкою. 

Від моєї руки і до самої зброї йшов чорний ланцюг, крізь ланки якого проходила моя стрічка, вся в цих червоних символах, що з'явилися нещодавно на браслеті. Мені здавалося, що ланцюжком ніби вогник бігав не перестаючи. Подивившись на здивовані обличчя хлопців, мені стало цікаво, що сталося, і я вирішила глянути, де ж моя зброя. Озирнувшись у той бік, куди вів ланцюг, я побачила полум'я. Злякавшись того, що знову горю, я відскочила вбік і оступившись, звалилася на землю.

– Як це ти зробила? Ти ціла? – миттю підбіг до мене Нік допомагаючи підвестися.

– Що саме зробила? Як упала? Чи ти про те, як я горіла? – вирішила я уточнити, тому що була на емоціях.

– Що це взагалі було? – кричав Том, у його голосі чулося здивування та захоплення. Згадавши, що бачила вогонь за собою, я подивилася ще раз, але нічого не помітила. Не було ні вогню, ні опаленого одягу від нього. Навіть моя зброя зникла.

– Так, а що взагалі сталося? – тепер вже я спитала у хлопців.

– Я не помітив, щоб ти, коли падала, головою вдарилася, щоб все забути так швидко, – якось з підозрою Нік подивився на мене.

– Та ні, я намагаюся зрозуміти, що я бачила. Звідки взявся вогонь, де була моя зброя і решта, – емоційно жестикулюючи, намагалася я якось хаотично пояснити, що хотіла дізнатися.

– Отакої! – раптом сказав Том. – Невже ти сама не знаєш, що тільки-но зробила?

– Що? – не зрозуміла я. Після хвилину подумавши, я зібралася з думками і запитала. – Так, а що ж я таки зробила? Ніку, можеш пояснити, що ти бачив?

– Добре, я пояснюю, от тільки як саме ти це зробила, мені й самому не до кінця зрозуміло, – сказав він спокійно.

– Розповідай у подробицях.

– Припускаю, що всьому виною твої емоції, як і з недавнім випадком у храмі. З єдиною різницею, зараз ти щось викрикнула, після чого тебе ніби охопило полум'ям і за спиною з'явилися вогняні крила, і, звичайно ж, твоя зброя теж…, потім здивування, паніка і падіння, а далі от ми з тобою бесіди ведемо.

– Так, останее опустимо, але що ти сказав? – не зрозуміла я. – Крила?

– Принаймні це було на них схоже. А от твоя коса, як мені здалося, трохи змінилася.

– Добре, отже зброю я все ж таки змогла призвати, – мені навіть трохи полегшало. – Тобто змінилася?

– Вона стало більшою, і наскільки я пам'ятаю, коса в тебе була блакитною.

– Що значить була? Вона з місячного металу зроблена, тому і з блакитним сяйвом.

– Зважаючи на все, здається вона більше не з місячного металу.

– Добре я зрозуміла. Щоб усвідомити, що трапилося, потрібно ще раз повторити те що я робила і подивитися, що з цього вийде.

– Тоді ми з Томом відійдемо подалі, – заявив Нік і вони справді попрямували якнайдалі, але щоб все ж таки бачити мене. Сніг усе не переставав іти, і раптом я помітила, що в місці, де я стояла до цього, його зовсім не було. Він просто розтанув, і це змусило мене повірити у себе. Я встала і, зосередившись, вирішила згадати, що ж тоді вигукнула, через що вдалося призвати мою зброю.

– «Пам'ятаю, що сердилась і думала, як би її покликати, потім щось викрикнула. Що ж я могла таке ляпнути», – ніяк не могла я згадати.

– «Ти сказала – З'ЯВИСЬ», – раптом почула я спокійний голос Фумі, яка врешті зітхнула, наче мати що зневірилась у своїй дитині.

– «Точно! Дякую дорогенька, зараз спробую», – і так, я зосередилася на думках про косу. – «Зброя, коса, поява», – це все, чим були зайняті мої думки, після чого я навіть не сказала, а чітко усвідомила і подумала. – «З’ЯВИСЬ!», – як і минулого разу, я відчула жар у всьому тілі. Напевно, у цей момент мене охопило полум'я, як і сказав Нік. Не затримуючи своєї уваги на відчуттях, я відразу ж поглянула на праве зап'ястя. На ньому був той самий ланцюг, що йшов мені за спину. Простеживши за ним, я побачила вогонь, але цього разу не відсахнулася, бо була готова до цього, та й він мене зовсім не обпікав. Коли я придивилася, то помітила, що він виходив із моєї спини і його центр був десь між лопатками. Щоправда, поки я це все розглядала, то трохи шию собі не звернула. – «Не може такого бути», – подумала я, а потім згадала, що в місці, звідки ростуть ці вогняні крила, на татуюванні був якийсь символ полум'я. Може це звичайно збіг, але ж має бути якесь логічне пояснення всього, що відбувається.