Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

Коли ж я нарешті побачила, що шукала, то забула навіть про ці крила. Почнемо з того що моя зброя не була в мене в руці як повинна була бути і  не лежала на землі. Вона ширяла в повітрі наді мною. І як казав Нік, –  справді сильно змінилася. Від того ельфійського виробу, який неодноразово рятував мені життя, практично не залишилося і сліду. Держак став чорний і його ніби щось обвивало. Придивившись, я зрозуміла, що це був хвіст дракона, бо сам дракон був вище і тримав лезо. Ельфійських знаків і символів більше і близько не було. Натомість гостре лезо палало вогнем. А найбільше тішило те, що мені вдалося призвати зброю, не відчуваючи яскравих емоцій. Мені раптом подумалося, чи немає у мене випадково рогів на голові чи хвостика, а то я, напевно, на вигляд якогось демона швидше нагадую. Помацавши свою голову про всяк випадок, я там нічого нового не знайшла, після чого зітхнула з полегшенням. Але думки не покидали – чи не вкусив мене якийсь демон. Може я тепер підопічна некромантів. На вигляд ну ніяк не скажеш, що я скромний маг Альянсу. Але радість все ж таки захоплювала мене, через те, що зброю я все ж змогла викликати. 

Поглянувши ще раз на свою нову косу, мені стало цікаво, як до неї дістатись. І тільки я простягнула руку, як вона виявилася в ній сама, при цьому її ланки приємно брязкали. Я очікувала, що держак буде гарячим від вогню, але на щастя він таким не виявився. За подібних обставин мені навіть боротися не доведеться, всі противники від страху розбіжаться, як тільки я призову свою зброю. Оцінивши нові габарити та вагу коси, я покрутила її в руках, зробивши пару фінтів у повітрі, і залишилася задоволена змінами. Вони аж ніяк не вплинуть на мою бойову здатність.

– Та ти крута! – раптом почула я голос Тома.

– Неймовірно. Ніколи ще не бачив такого, – із захопленням сказав Нік.

– Дякую. Але я була б не проти, якось прибрати цю пожежу з моєї спини, – і тільки я це сказала, як мої крила зникли, але зброя все ще залишилася в руках. – О, здається, я зрозуміла, як цим керувати.

– Серйозно? – запитав Нік. – Може, поділишся знаннями, адже в мене теж на спині подібний малюнок, що заводить мене в глухий кут.

– Ну, наскільки я зрозуміла, то про що ти думаєш і озвучуєш, то й виходить.

– Отже, треба спробувати. Раптом і я буду виглядати так само страхітливо, – заявив Нік. Мабуть, усе через те, що моєю зброєю була коса, а тепер вона ще й виглядала так, ніби прибула прямо з чистилища.

– Спробуй, але цього разу відійду я, – все ще тримаючи зброю в руках, я помінялась з Ніком місцями. Знаючи, що потрібно робити, він справився з цим трохи швидше за мене. Він дістав свій меч і зосередився на ньому, щоб як завжди підживити його магією, але спочатку не зовсім вийшло.

– Нагадай, що ти казала, коли призивала свою зброю? – раптом запитав мене Нік.

– Я казала «з’явись», але навряд чи тобі це допоможе, адже твоя зброя справжня, а не схована, – не встигла я закінчити, як Нік щось сказав і, нарешті побачила, що саме в моєму виконанні справило на хлопців враження. Навколо нього раптом утворився вихор зі снігу, але це було лише на мить. У Ніка теж були вогняні крила, тільки світло-блакитні, і вони просто зачаровували своєю незвичністю. Здавалося, від усього цього снігу та яскравого сонячного світла навіть його волосся трохи посвітлішало. Я миттю попрямувала до нього, щоб усе ближче побачити. Придивившись до крил, я зрозуміла, що це ніякий не вогонь, після чого мені стало цікаво їх торкнутися, щоб зрозуміти, що це таке.

– Це – холод, – раптом сказав Нік, і я зрозуміла, що він має рацію. Це був дійсно холод. Придивившись, я навіть помітила кристалики льоду в серпанку. Меч же Ніка практично не змінився, крім того моменту, що він трохи обріс льодом.

– Цікаво, і як таким боротися? – я доторкнулася до крижаного леза меча. Воно виявилося досить гострим, щоб поранити мене. – От дідько, як же так! – не повірила я, що крига може бути настільки гострою.

– Сама винна. Хто тебе взагалі вчив лезо чіпати? – Усміхнувся мені Нік, явно насміхаючись

– Ну, то що, пробний бій на перевірку здібностей будемо влаштовувати?

– Безперечно! Тільки ти впевнена, що в тобі вдасться впоратися зі своєю зброєю? – підсмикнув мене Нік.

– І не сумнівайся! – Запевнила я його. – Том, відійди подалі, можемо зачепити, – наказала я йому, бо мало що може піти не так.

Ми з Ніком відійшли один від одного якнайдалі і зосередилися на нових здібностях. Так як я прибрала крила, сніг довкола мене перестав танути. Тепер я була міцно пов'язана з вогняною магією. Вона звичайно і так була моєю вродженою і давалася набагато легше за інші стихії, але ж не до такої міри. Адже вогонь більше до руйнувань відноситься, а магія потрібна не для того, щоб руйнувати.

Раптом, я помітила як Нік, змахнув своїм мечем, і всього за мить падаючі сніжинки закружляли у вихорі, ставши крижаними уламками. Далі вся ця краса полетіла в мій бік. Спробувавши по-старому поставити бар'єр, у мене, раптово, вийшло щось нове. Мої вогняні крила знову з'явилися і вже вони стали бар'єром, крізь який у бік Ніка прямувала на помсту моя коса. Відбивши її удар, він кинувся в мій бік для битви в ближньому бою. Нік зробив випад, який я відбила за допомогою держака, після чого вже у відповідь змахнула косою, від якої він ухилився, як виявилося на щастя. Наступна вогняна хвиля припала в скелю, тим самим відбивши її пристойну частину і викликавши невелику лавину, яка вже прямувала до нас. Захопившись, парируванням атак один одного і зовсім не звертаючи уваги на небезпеку, що наближається, Нік зробив ще удар і леза нашої зброї голосно брязнули і створили якийсь спалах, після чого нас відкинуло один від одного на пару десятків метрів.