Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– Що це було, чорт забирай! – важко дихаючи я сиділа на землі і намагалася збагнути що сталося.

– Сам не знаю, але мені здається, що на сьогодні достатньо.

– Згодна, – і я навіть нічого не зробила, а моя зброя просто сама зникла. Нік і сам уже був без крил, а меч перестав бути крижаним. Не встигнувши перевести подих, я почула гуркіт, що наближається, він  долинав зверху.

– Народе, – сказав Том. – Здається, ми влипли, – тремтячим голосом озвучив він нашу ситуацію.

– От дідько! Потрібно швидко поставити бар'єр, бо нас накриє лавиною, не встигнемо й оком моргнути, – підскочила я.

Ми з Ніком швидко попрямували до Тома та Фумі, яка звично сиділа на сумках. Потрібно обов'язково врятувати все, інакше наші речі знесе і тоді весь цей похід так і скінчиться, не розпочавшись. Підбігши до них, у нас із Ніком якось вийшло в один голос крикнути «Захисний бар'єр». Мабуть зрозумівши, як використовувати нашу нову магію, ми стали мислити однаково. Після слів у нас знову з'явилися крила, які почали збільшуватись в розмірах, щоб охопити велику територію, а не тільки своїх носіїв. Коли вогняні і крижані крила зіткнулися, тим самим закриваючи бар'єр, стався той самий спалах, що і при битві, через яку нас відкинуло в різні боки. Але зараз такого не трапилося, і натомість з'явився міцний купол, що перелився кольорами веселки, наче мильна бульбашка. І це було дуже вчасно, тому що за мить на нас навалилась лавина снігу та каміння. Ми з Ніком стояли по різних кінцях бар'єру і всі у результаті були врятовані.

– Друзі, та ви круті! Ніколи в житті такого ще не бачив, – не витримав Том. – Я б теж не відмовився від такої сили, але, на жаль, у мене немає магії.

– Не хвилюйся Том, натомість ти хороший мечник. Та й навряд чи у багатьох є ця незрозуміла сила, – заспокоювала я його.

– Тим паче ми теж ніколи такого ще не бачили, – зауважив Нік.

– Та я й не хвилююся. Я вважаю, що у кожного свій шлях у житті, отже хвилюватися немає про що, – махнув він.

– «Шлях» кажеш? Ну так, якби не це завдання, яке я так зневажала, то я просто з вами не познайомилася б, не кажучи вже про цю дивну силу. Боюся, що коли повернуся до Альянсу, то стану піддослідною у Августія.

– Може станеш, а може і ні, – загадково сказав Нік. – Ти не думала про ймовірність того, що він знає про існування цієї сили, але приховує від усіх.

– Все можливо. Мене вже нічого не здивує, – зізналася я.

– Народ, а лавина вже ніби пройшла, – зауважив Том.

– Здається, ти маєш рацію, – прислухавшись, чи немає більше галасу, сказав Нік. Ми всі розслабилися, і бар'єр зник.

– Слухайте, а ви пам'ятаєте, навіщо ми взагалі робили привал? Ми хотіли пообідати, – нагадав нам Том сенс нашої зупинки.

– Справді, – погодилася я. – От тільки, боюся, з тим, як усе затяглося, нам доведеться тут і заночувати. А то вже темніє й невідомо, де ще попереду знайдеться така рівнина.

– Що ж ви такі кволі. Гаразд, так і бути, ночуємо тут! – погодився з нами Нік і ми дружно почали розчищати місцевість від наслідків лавини, розбивати табір та готувати обід, за сумісництвом також і вечерю.