Читати книгу - "Пастка-22"

як і полковникові Каткарту, примушувати своїх підлеглих робити по шістдесят бойових вильотів, якщо вони так вирішили; і їм було вільно, як і Йосаріанові, стояти в строю голяка, якщо так їм заманеться, хоча від того видовища у генерала Дрідла відвисла гранітна щелепа, і владним кроком він рушив уздовж шеренги, щоб переконатися, що в строю, стоячи на «струнко», чекає на медаль чоловік, на якому немає нічого, крім мокасинів. Генерал Дрідл онімів. Полковник Каткарт мало не зомлів, побачивши Йосаріана, і підполковник Корн підступив ззаду і міцно схопив його за лікоть. Запала гротескна тиша. З моря повівав рівний, теплий вітерець, і на шосе з торохтінням виїхав старий віз із брудною соломою, запряжений чорним віслюком, якого поганяв селянин у крислатому капелюсі й вигорілому бурому робочому одязі, не звертаючи жодної уваги на офіційну військову церемонію, що відбувалася на невеличкому плацу праворуч від нього.

Нарешті генерал Дрідл заговорив.

— Вертайся до машини, — рявкнув він через плече до своєї медсестри, яка йшла слідом за ним уздовж шеренги. Медсестра, всміхаючись, задріботіла до коричневої штабної машини, припаркованої ярдів за двадцять від прямокутного плацу. Генерал Дрідл суворо мовчав, доки не клацнули дверцята машини, а тоді запитав: — Хто це такий?

Полковник Мудус глянув у список.

— Це Йосаріан, тату. Він одержує Хрест льотних заслуг.

— Ну, побий мене грім, — буркнув генерал Дрідл, його рум’яне масивне обличчя злагідніло від веселого здивування. — Чому ви не вдягнуті, Йосаріане?

— Бо не хочу.

— Що значить, «не хочу»? Чому ви в біса не хочете?

— Просто не хочу, сер.

— Чому він без одягу? — запитав через плече генерал Дрідл полковника Каткарта.

— Це він тебе питає, — шепнув підполковник Корн полковникові Каткарту ззаду, різко штурхонувши його ліктем у спину.

— Чому він без одягу? — запитав полковник Каткарт у підполковника Корна, скривившись від гострого болю і розтираючи місце, куди підполковник Корн його щойно штурхонув.

— Чому він без одягу? — підполковник Корн запитав у капітана Пілчарда і капітана Рена.

— Минулого тижня над Авіньйоном у його літаку вбило одного з членів екіпажу і його геть залило кров'ю, — відповів капітан Рен. — Він поклявся, що більше ніколи не вдягне форми.

— Минулого тижня над Авіньйоном у його літаку вбило одного з членів екіпажу і його геть залило кров’ю, — доповів підполковник Корн безпосередньо генералу Дрідлу. — Його однострій ще не повернувся з пральні.

— А де інший однострій?

— Також у пральні.

— А що з білизною? — запитав генерал Дрідл.

— Уся його білизна також у пральні, — відповів підполковник Корн.

— Як на мене, все це якась маячня, — проголосив генерал Дрідл.

— Це дійсно маячня, сер, — сказав Йосаріан.

— Не хвилюйтеся, сер, — пообіцяв полковник Каткарт генералові Дрідлу, загрозливо глянувши на Йосаріана. — Я даю вам слово, що цей чоловік буде суворо покараний.

— Яка мені з біса різниця, покараний він чи ні? — роздратовано здивувався генерал Дрідл. — Він заслужив медаль. Якщо йому хочеться одержати її голим, то яке тобі в біса діло?

— Я точнісінько тієї самої думки, сер! — з великим ентузіазмом підтакнув полковник Каткарт і витер чоло вологою білою хусточкою. — Але чи скажете ви те саме, сер, навіть у світлі останнього циркуляра генерала Пекема про належний вигляд військової форми у зоні бойових дій?

— Пекем? — обличчя генерала Дрідла захмарилось.

— Так-так, сер, — підтвердив полковник Каткарт запобігливо. — Генерал Пекем навіть рекомендував нам посилати наших людей у бій у повній парадній формі, щоб вони справляли найкраще враження на противника, коли їх зіб’ють.

— Пекем? — повторив генерал Дрідл, усе ще збентежено мружачись. — А до чого тут в біса Пекем?

Підполковник Корн знову болюче штурхонув ліктем полковника Каткарта в спину.

— Абсолютно ні до чого, сер! — галантно відповів полковник Каткарт, знову скривившись від гострого болю й обережно розтираючи місце, куди його щойно штурхонув підполковник Корн. — І саме тому я вирішив не вживати абсолютно ніяких заходів, доки не трапиться нагода порадитися з вами, сер. Чи нам слід ігнорувати цю рекомендацію, сер?

Генерал Дрідл повністю його проігнорував, зневажливо відвернувшись, і вручив Йосаріанові медаль у коробочці.

— Приведи з машини мою дівчину, — роздратовано наказав він полковнику Мудусу і похмуро чекав, завмерши на місці, опустивши голову, доки його медсестра не приєдналась до нього.

— Негайно передай до штабу, щоб там знищили моє останнє розпорядження з наказом надівати краватки під час виконання бойових завдань, — квапливо прошепотів полковник Каткарт підполковникові Корну кутиком рота.

— Я казав тобі того не робити, — реготнув підполковник Корн. — Але ти ж мене не послухаєш.

— Тссс! — застеріг його полковник Каткарт. — Чорт забирай, Корне, що ти зробив з моєю спиною?

Підполковник Корн знову реготнув.

Медсестра генерала Дрідла супроводжувала генерала Дрідла всюди, куди б він не йшов, навіть до інструкторської перед самим вильотом на Авіньйон, де вона стояла біля трибуни з дурнуватою посмішкою і квітнула у своєму рожево-зеленому мундирі, мов живодайна оаза біля плеча генерала Дрідла. Йосаріан глянув на неї і закохався, безнадійно. Його настрій погіршився, душа спорожніла й оніміла. Слухаючи, як майор Денбі монотонним, повчальним голосом описує потужну концентрацію зенітних батарей, що чекають на них в Авіньйоні, він припав масними очима до її повних, червоних губок та ямочок на щоках і раптом розпачливо застогнав, бо подумав, що вже, мабуть, ніколи не побачить цієї чарівної жінки, до якої не озвався й словом і яку так несамовито покохав. Дивлячись на неї, він трепетав і розривався від жалю, страху та жаги; вона була така прекрасна. Він благословляв землю, на якій вона стояла. Він облизав шерехатим язиком пересохлі, спраглі губи і знову застогнав з горя — на цей раз так голосно, що привернув до себе здивовані, запитливі погляди людей, які сиділи довкола на грубих дерев'яних лавках у своїх шоколадного кольору комбінезонах, перетягнутих білими парашутними ременями.

Нейтлі в паніці швидко обернувся до нього.

— Що таке? — зашепотів він. — У чому річ?

Йосаріан не чув його. Хіть переповнила його, а жаль паралізував. Медсестра генерала Дрідла була лише трохи пухкенька, а його уяву до краю заполонило золотисте сяйво її волосся і бажані доторки її м'яких коротких пальчиків, округла розкіш її зрілих грудей під рожевою армійською сорочкою з широко розстебнутим коміром,