Читати книгу - "Королівська кров, Ана-Марія Еріш"

- Заку, що ти тут робиш? - спитала я. - Я зовсім не очікувала тебе тут побачити.                                      

- Нас запросив ваш директор. Я думав, що вас попередили про це. - сказав він. - Ми маємо забезпечити безпеку Академії. А я ж один з найкращих учнів. Просто так сталося, що я приїхав раніше, ніж потрібно, адже маю деякі справи.                                                                                                            

Так, трохи скромності б йому не завадило. Я раніше й не помічала, що в ньому стільки наглості. Хоча він досить хороший воїн, тому його поведінка частково виправдана. Але він зовсім не показував ніяких емоцій зараз, ніби й не було того поцілунку. Але ми ж домовилися, що між нами абсолютно нічого немає. Та все ж, образливо, що йому настільки все одно. Хоча мені мало б бути так само. Зак не дізнається, що мене хвилює цей факт.                                                                                                         

- А ви тепер зустрічаєтесь? - все так само холодно спитав він. - Ось точно б не подумав, що                таке можливо між вами. Ви ж настільки не схожі, що важко уявити двох настільки різних людей. Але це вже ваше право.                                                                                                                                                

- Так, ми тепер разом. Хоча це й не твоя справа, однак мені байдуже, що ти думаєш.. - швидко відповіла я. - Грегорі найкращий хлопець з усіх, яких я зустрічала. І він викликає в мені почуття. А тепер вибач, нам час йти.                                                                                                                             

Я встала та потягнула хлопця за собою, який весь цей час просто мовчав. Проте після моїх останніх слів Грегорі здивовано дивився на мене. Проте я сказала правду, мені й справді він подобався. І байдуже на Зака. Хоча я щось відчула, коли він з'явився. І пояснення цьому в мене точно немає, і навряд чи колись з'явиться.                                                                                                                           

- Ти бач. Він просто... - сказала я, коли ми підійшли до моєї кімнати. - Як можна настільки сильно мене дратувати.                                                                                                                                                          

- Дістав тебе? - Грегорі посміхнувся. - Нічого, тепер не буде більше лізти. Ті слова, що ти йому сказала... Мені хотілося б вірити, що це і справді так. До речі, а я не проти.                                             

Він повільно взяв мене за руки, а я почала розуміти до чого він хилить. І від цього на моєму обличчі почала з'являтися посмішка. Невже він теж міг хвилюватися, що його почуття не взаємні? Отже, ми обидва втрачали просто час.                                                                                                                        

- Не проти чого? - ну треба ж прикинутись невинною. - Я щось тебе зовсім не розумію.                          

- Бути твоїм хлопцем. Скажімо так, я б цього навіть дуже сильно хотів.- посміхнувся хлопець. - І якщо ти не захочеш нікому більше розповідати, то теж погоджуся. Хоча Зак навряд чи буде мовчати. Це на нього не схоже.                                                                                                                                                 

А чи хотіла я цього? Так, дуже. В якийсь момент я перетворилася з тієї дівчини, що ненавиділа стосунки, на ту, що так їх бажала. Звичайно, будуть проблеми, та ми живемо лише раз. І це ж просто стосунки на першому курсі. Далі життя може скластися інакше. Все ж я не заміж за нього виходжу. Так що, чому би й ні.                                                                                                                                              

- Я теж. - прошепотіла я. - Я хочу стати твоєю дівчиною.                                                                           

На цей раз він поцілував мене. Ніжно, але в той же момент дуже пристрасно. Приємно, коли хлопець проявляє ініціативу. Але ще треба звикнути до того, що я зустрічаюся з Грегорі. Думаю, це буде не складно. І все було б чудово, якби не відкрились двері. Бен якраз виходив з кімнати. Ну от і навіщо  було все псувати.                                                                                                                                             

- Бачу, що я завадив. Вибачте, я не хотів... - почав Бен.                                                                               

Бувай, Емі. Мені дуже сподобався цей вечір. Впевнений, в нас тепер буде все чудово, - він швидко поцілував мене. - Зранку побачимось.                                                                                                          

Я кивнула, і він поспішив піти. Бен же лише посміхнувся, та теж пішов до себе. Я все ще була роздратована, адже навіщо було все так псувати. Колись я йому помщуся. А поки на мене чекав допит. від подруги, адже вона все бачила.                                                                                                                 

- Грегорі Аркан? Серйозно? - спитала Ілларія, сидячи на ліжку. - То ви тепер разом? Це так круто. Я рада за тебе. Але і неочікувано.                                                                                                                     

- А що в цьому поганого? - спитала я. - Я знайшла того, з ким цілком щаслива. Тепер в нас три пари на курсі.                                                                                                                                                                  

- Ну, я очікувала когось іншого. Хоча Грегорі й дуже крутий, однак якось не уявляла його поруч з тобою, адже ви абсолютно різні. - потиснула плечима дівчина. - Може Аларіка. Я думала, ти подобаєшся йому. Та й дивитися ви разом досить непогано. Навіть чимось схожі між собою. - її голос прозвучав сумно.