Читати книгу - "Танок з драконами"

Качур випірнув, відпльовуючись і клянучи усе на світі, та почав ревти, щоб його виловили, поки костогризи не відчухрали йому яйця. Тиріон сам кинув йому кінець линви.

— Качури мали б плавати трохи краще, — мовив він, разом із Яндрі витягаючи лицаря на «Соромливу діву».

У відповідь пан Роллі ухопив Тиріона за комір.

— Ану ж подивимося, як плавають карлики, — сказав Качур і жбурнув Тиріона головою вперед у води Ройни.

Проте сміятися останнім випало таки карликові — плавати він умів вельми незле і бадьоро поплив за човном… аж доки ноги не схопила судома. Молодий Гриф простягнув йому жердину.

— Ти вже не перший, хто намагається мене втопити, — сказав Тиріон Качурові, поки виливав річкову воду з чобота. — Батько вкинув мене до колодязя, щойно я народився, але відьма глибин, що там жила, не схотіла прийняти таку бридку потвору і виплюнула мене назад.

Він стягнув і другого чобота, а тоді пройшов колесом по чардакові, бризкаючи водою на всіх присутніх.

Молодий Гриф засміявся.

— Де ти цього навчився?!

— У мартоплясів, — збрехав Тиріон. — Мати любила мене найбільше з усіх дітей, бо ж я був найменший. Годувала цицькою до семи років. Тоді брати з ревнощів запхали мене у лантух і продали до ватаги мартоплясів. Коли я спробував утекти, ватажок відрізав мені половину носа, відтак я не мав вибору, крім їздити з ними і вчитися розважати добрих людей.

Правда, звісно, була трохи інша. Перекидатися та стрибати його навчив дядько у віці шести чи семи років. Тиріон узявся до справи дуже завзято, і десь із півроку ходив колесом та перестрибував по всьому Кастерлі-на-Скелі, викликаючи усмішки на обличчях септонів, зброєносців та челяді. Навіть Серсея сміялася раз чи два, забачивши його вихватки.

Розваги скінчилися того дня, коли з Король-Берега повернувся після довгої відсутності їхній батько. Увечері Тиріон здивував панотця, подолавши довжину високого столу на помості догори дригом — стоячи на руках. Але князя Тайвина його вміння зовсім не розважило.

— Боги створили тебе карликом. Ти хочеш на додачу зробити з себе блазня? Ти вродився левом, а не мавпою!

«А ти, батечку, тепер не лев, а труп. А я стрибатиму, як мені подобається, і ходитиму хоч на вухах.»

— Тобі даровано хист викликати посмішки на людських обличчях, — мовила септа Лемора до Тиріона, поки він сушив собі ноги. — Подякуй Вишньому Батькові. Він має дарунки для всіх своїх дітей.

— Авжеж має, — чемно погодився Тиріон.

«Коли помру, хай мене поховають з арбалетом — щоб подякувати Небесному Батькові у той самий спосіб, як я подякував батькові земному.»

Одяг був наскрізь промоклий від непроханого купання, неприємно липнув до рук та ніг. Молодого Грифа саме повела геть септа Лемора — навчати таємниць святої віри. Тим часом Тиріон скинув із себе мокрий одяг і вбрався у сухий. Качур гучно зареготав, коли знову побачив його на чардаку. Тиріон не міг його винуватити, бо в своєму вбранні виглядав аж занадто кумедно. Каптан був поділений уздовж: ліва половина була лілового оксамиту зі спижевими нютами, права — жовтої вовни з вигаптуваними квітковими візерунками. Штани були розділені схожим чином: права нога була всуціль зелена, ліва — у червоно-білу смужку. Одна зі скринь Іліріо була натоптана дитячим одягом — трохи залежаним, але гарного крою. Септа Лемора розпорола кожну одежину, потім зшила докупи різні половинки, створивши подобу блазенського вбрання. Гриф наполіг, щоб Тиріон допомагав з різанням та зшиванням — без сумніву, прагнув його принизити. Але Тиріонові робота голкою подобалася, до того ж Лемора була приязним товариством, навіть попри вперту звичку дорікати йому за кожне блюзнірське слово про богів. «Якщо Гриф хоче пошити мене в дурні — гаразд, пошиюся власноруч.» Він знав, що десь там далеко з нього жахається князь Тайвин Ланістер — вже це позбавляло задумане приниження належної гостроти.

Інший його обов’язок до блазнювання жодного стосунку не мав. «Качур має меча, я — перо та пергамен.» Гриф наказав йому викласти на письмі усі його знання про драконів. Справа була довга і нелегка, тому карлик трудився щодня, сидячи зі схрещеними ногами на даху човнової надбудови і вкриваючи аркуші швидкими карлючками.

Протягом років Тиріон прочитав про драконів безліч різного. Великою мірою то були порожні балачки, покладатися на які було недоречно. Книжки, якими їх забезпечив Іліріо, на жаль, були не ті, які б він бажав собі сам. Що він прагнув мати натомість, то це повний примірник «Вогнів Вільноземства» — історії Валірії пера Галендро. На Вестеросі такого не було — навіть у Цитаделі бракувало двадцяти семи сувоїв. «Авжеж у Старому Волантисі має бути книгозбірня. Може, там знайдеться кращий примірник — якщо спершу відшукається шлях до Чорних Стін, до самого серця міста.»

Щодо книжки септона Барта «Дракони, вогнечерви та крилаті змії: про їхню неприродню історію» Тиріон не плекав великих сподівань. Барт був сином коваля, що піднісся аж до уряду Правиці Короля під час правління Джаяхаериса Миротворця. Вороги Барта завжди винуватили його в тому, що він був радше чаклун, ніж септон. Коли на Залізний Престол сів Баелор Блаженний, то наказав знищити геть усе написане Бартом. Десять років тому Тиріон читав уривок з «Неприродньої історії», який уник уваги Баелора Блаженного — але мав сумніви, що хоча б одна з праць Барта перетнула вузьке море цілою і неушкодженою. Ясна річ, іще менш вірогідним здавалося йому здибати книжку невідомого автора, де бракувало сторінок, зате не бракувало засохлої крові, під назвою «Кров’ю та вогнем» або «Смерть драконів». Ходили непевні чутки, що єдиний примірник її зберігається під міцним замком у підземних сховищах Цитаделі.

Коли на чардаку з’явився, позіхаючи, Півмаестер, карлик саме записував усе, що міг пригадати про шлюбні звичаї драконів — а уявлення про них Барта, Мункуна і Томакса вельми різнилися між собою. Хальдон пробрався до стерна посцяти на сонце, що виблискувало на воді, розбиваючись із кожним подихом вітру.

— Увечері, Йолло, маємо досягти місця злуки з Нойною! — крикнув до нього Півмаестер.

Тиріон підняв очі з-над свого письма.

— Мене звати Хугором. Йолло ховається у мене в штанях. Може, дістати — пограєтеся трохи?

— Краще не треба. Ще черепах налякаєш.

Хальдонова посмішка була гостріша за лезо кинджала.

— Як там зветься та вулиця у Ланіспорті, де ти,