Читати книгу - "Зіграй зі мною, Ліана Меко"

- Ти нічого не доведеш. - Прозвучало не так, як мало б бути. Прозвучало, глухо, невпевнено. Із розірваних зв'язок.

Ріка повільно моргнула. Ніби не здивувалася. В її очах щось спалахнуло. Нове в порожнечі, у непроглядному мороці. І серед холоду здалося щось схоже на принизливу поблажливість. Вона подивилася на нього, як на безпорадне цуценя.

- Це - вже в минулому, так. - Спокійно кивнула дівчина, трохи схиливши голову в бік. Голос її був рівним, майже байдужим. - Але є і сьогодні. А сьогодні я можу піти в поліцію і сказати, що ти мене зґвалтував. Для цього докази знайдуться.

Дарій задихнувся. Немов по ребрах вмазали кувалдою. У скронях задзвеніло. Вчепився в простирадло, відчуваючи, що тремтить усім тілом. Його трясло, як у лихоманці, жах скував до кінчиків пальців.

Не може бути. Не може бути. - Носилося в голові серед щільного білого туману, в якому плуталися думки. - Він не міг так облажатися. Ріка не могла з ним так вчинити, вона не могла все це спланувати, не могла його так використати! Вона ж не така!

Ріка, дивлячись на нього все з тим же крижаним спокоєм, відкинула ковдру. Оголена шкіра здалася білою, як мармур. Навіть шкіра. У ній не залишилося тепла. У ній не залишилося нічого людського.

«Вона не така»? - Дар не знав, яка вона. Він не знав цю дівчину.

Усередині наче щось померло - скорчилося в передсмертних конвульсіях, закричало востаннє і з видихом застигло.

- У мене стільки немає. - Млявим шепотом.

Хрипло. Відчайдушно. Жалюгідно. Але на боротьбу й опір не було сил. Не з нею. Він не зміг би з нею впоратися. Ніколи не міг. Вона завжди була розумнішою, сильнішою. Він, ідіот, розслабився, і вона його переграла.

Ріка стиснула губи.

- Знайдеш. - Холодно. Рівно. Як вирок. - Не думаю, що твоїй родині потрібен такий скандал. - Кинула відвертаючись, через плече. Почала одягатися все з тим же самим незворушним спокоєм. Немов усе відбувалося саме так, як вона й планувала. Немов вона контролювала те, що відбувається.

Але, можливо, так і було. Можливо, так було від самого початку. Це він - занадто безтурботний, занадто самовпевнений - думав, що контролює гру. Думав, що це він тягне за ниточки. Але він прорахувався. Грав не він, грали ним.

Дар кинув останній погляд на дівчину, змушуючи неслухняне тіло рухатися. Встав, і на дерев'яних ногах поплентався до кабінету батька.

У цій грі ставки виявилися занадто великими. І тепер настав час розплачуватися.