Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Все залежало від одного: чи любить вона його настільки, щоб поступитися своїми життєвими принципами? Чи любить настільки, щоб ці принципи втратили для неї значення? І хоча, знову та й знов задаючи собі це запитання, він частіше відповідав на нього «так», інколи йому вчувалося й «ні».

Міс Кроуфорд мала незабаром поїхати з Менсфілду, і через це «ні» й «так» дуже часто змагалися між собою. Едмунд бачив радісний блиск її очей, коли вона говорила про лист своєї любої подруги, в якому та надовго запрошувала її до Лондона, і про доброту Генрі, що пообіцяв лишатися тут аж до січня і зможе її туди супроводжувати; вона говорила про цю приємну подорож із таким захопленням, що невідворотно означало «ні». Але так було тільки першого дня, коли вона отримала цю звістку, — в першу хвилину радісного піднесення, коли не думала ні про що, крім майбутньої зустрічі з друзями. Відтоді йому не раз доводилося чути від неї й інші слова, що свідчили про непевність почуттів, про душевне сум'яття; чути, як вона говорила місіс Грант, що покидає її з жалем і вже починає розуміти, що ні нові друзі, ні нові розваги не варті того, з чим вона має розлучитись; і хоч вона відчуває, що мусить поїхати, і знає, яким приємним буде це гостювання, їй уже тепер хочеться скоріше повернутися до Менсфілду. Хіба за цим не ховалося «так»?

Усі ці роздуми й турботи не давали Едмундові змоги надто багато думати про вечір, якого всі інші члени сім'ї чекали з набагато більшим нетерпінням та цікавістю; і хоч як радував цей вечір його кузена та кузину, для Едмунда він значив не більше, ніж будь-яка інша зустріч між двома родинами. Кожна з цих зустрічей давала йому надію на новий доказ прихильності міс Кроуфорд; але шум та суєта бальної зали, певно ж, не пробуджують серйозних почуттів і не спонукають їх виражати. Домовитися з нею заздалегідь про перші два танці — оце й усе, що від нього залежало, і цим обмежилася його участь у приготуваннях до балу, які точилися довкола нього з ранку до ночі.

Бальний вечір було призначено у четвер, а в середу вранці Фанні все ще не могла придумати, що ж їй вдягти, і вирішила спитати поради в людей більш досвідчених, звернутися до місіс Грант та її сестри, чий усіма визнаний смак допоможе їй не осоромитись; і, оскільки Едмунд з Уїльямом поїхали до Нортгемптону і вона справедливо розважила, що містера Кроуфорда, мабуть, також немає вдома, вона пішла до пасторату, майже не сумніваючись, що зможе поговорити з ними віч-на-віч; а ця умова була для Фанні найважливішою, бо вона трохи соромилася розповідати про свій клопіт.

Вона зустріла міс Кроуфорд за кілька ярдів від пасторату; та саме зібралася йти до неї, і оскільки Фанні здалося, що її подруга, хоч із ввічливості й запропонувала повернутися у дім, все ж не хотіла б відмовитися від прогулянки, вона одразу ж пояснила свою справу, — якщо міс Кроуфорд буде така ласкава дати їй пораду, про це можна так само поговорити й тут, на свіжому повітрі.

Міс Кроуфорд вочевидь полестило таке прохання, і по недовгому роздумі вона почала набагато сердечніше, ніж спочатку, вмовляти Фанні повернутися з нею в дім і піднятись до її кімнати, де вони зможуть неспішно все обговорити і не потурбують доктора і місіс Грант, які зараз у вітальні. Фанні така думка сподобалася; і, щиро подякувавши міс Кроуфорд за таку готовність допомогти і дружню увагу, вона увійшла з нею в дім, піднялася сходами, і за мить вони вже захоплено обговорювали вельми цікавий для обох предмет. Міс Кроуфорд було приємно, що в неї питають поради, і вона щедро ділилася з Фанні своїми ідеями, що свідчили про справжнє почуття смаку, і кілька таких ідей вирішили всю справу легко та просто, а її дружня підтримка надзвичайно втішила Фанні. Вбрання було обговорене до найменших деталей.

— А яке ж у вас буде кольє? — спитала міс Кроуфорд. — Чи ви, мабуть, надягнете хрестика, що вам подарував брат?

Промовляючи це, вона розгортала пакуночок, який Фанні помітила у неї в руці, коли вони зустрілися. Фанні зізналася у своїх сумнівах; вона не знає, чи їй надягти хрестика, чи краще від цього втриматись. У відповідь міс Кроуфорд поставила перед нею скриньку з прикрасами й уклінно запропонувала вибрати якийсь золотий ланцюжок чи кольє. Ось що було в пакуночку, ось для чого міс Кроуфорд ішла до неї; і вона стала люб'язно вмовляти Фанні вибрати ланцюжок для хрестика і взяти його на пам'ять, і будь-що старалася подолати її знічення, яке спершу змусило Фанні перелякано відсахнутись.

— Ось бачите, у мене тут ціла колекція, — мовила вона, — і більше половини з них я не тільки не надягаю, але навіть про них не згадую. Я ж не пропоную вам нові, — тільки щось із старих. Ви маєте вибачити мою сміливість і зробити мені таку ласку.

Фанні все ще опиралася — і цілком щиро: дарунок був надто дорогий. Але міс Кроуфорд наполягала і так палко та впевнено доводила їй, що це потрібно і для Уїльяма, і для хрестика, і для балу, і для неї самої, — що врешті-решт домоглася свого. Фанні відчула, що мусить поступитися, щоб її не звинуватили в надмірній гордині, черствості чи ще якомусь неблагородному ґанджі; і, скромно та неохоче погодившись, вона почала вибирати. Вона дивилася й дивилася, прагнучи зрозуміти, яка з прикрас найдешевша, і зрештою зупинила свій вибір на одному кольє, бо їй здалося, що воно частіше потрапляло їй на очі. Кольє було золоте, вигадливо змайстроване; і, хоч Фанні залюбки вибрала б довшого та простішого ланцюжка, що більш підходив для такого випадку, вона сподівалася, що обрана нею прикраса була найменш потрібна міс Кроуфорд. Та усміхнулася, даючи зрозуміти, що повністю схвалює вибір Фанні, і, щоб вважати справу завершеною, поспішила надягти кольє їй на шию і стала переконувати, що це виглядає просто чудово.