Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Василь Стус: життя як творчість 📚 - Українською

Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"

364
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Василь Стус: життя як творчість" автора Дмитро Васильович Стус. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 150
Перейти на сторінку:
Рільке та Ґельдерліна, сперечатися про новітні віяння в малярстві чи літературі, обговорювати біжучі політичні подій, «плакатися» з приводу творчих криз і завжди мати хоча й нечисленних, але напрочуд вдячних слухачів.

Майже непомітно Василь Стус став одним із лідерів цих зустрічей. До його думки прислухалися. Як згадує Іван Дзюба, лідери нового шістдесятницва — «Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь, Михайлина Коцюбинська, Алла Горська…» І коли виникали якісь суперечки, то виникали вони переважно поза колом цих людей[481].

Дуже ймовірно, що найрезонансніша праця шістдесятих, праця, яка на десятиліття стала визначальною для багатьох мислячих людей, а в багатьох навіть перевернула світогляд — «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби, — спершу пройшла випробування саме в цьому колі. Більшою мірою, може, автор радився з Іваном Світличним.

«Інтернаціоналізм…» був інтелектуальною відповіддю на арешти 1965-го, може, навіть новою програмою, яка ще наприкінці 1965-го була надіслана керівництву ЦК УРСР і ЦК КПРС[482]. А вже в 1966-му книжка, яку керівництво республіки навіть видрукувало для ідеологічних партійних працівників під ґрифом «Для службового користування», стала хітом самвидаву й активно ширилася республікою.

Особливо актуальним був сьомий розділ книжки — «Пугало „Українського буржуазного націоналізму“ і реальність російського великодержавного шовінізму як головної небезпеки в національному будівництві СРСР», в якому І. Дзюба не лише став на захист «українського буржуазного націоналізму», словосполучення, яке радянська офіційна ідеологічна машина зробила лайкою, але й показав, яку небезпеку для єдности СРСР становить російський шовінізм, зведений до ранґу державної політики.

Іван Дзюба вважав, що головним завданням «Інтернаціоналізму чи русифікації» було пояснити російськомовним людям республіки, що в СРСР «створені умови, які змушують людей відмовлятися, переходити на російську мову, замість української…, що все це вписується у велику стратегію і в історію політичну»[483]. Російськомовний виходець із Донбасу, Дзюба як мало хто інший надто добре усвідомлював усі небезпеки насильницької офіційної майже примусової русифікації. Тому зробив арешти українських патріотів приводом до серйозної теоретичної розмови.

Другим завданням, яке Іван Дзюба ставив перед собою, було показати «керівництву, що вони взагалі погибельну справу роблять, для самих себе погибельну, для ідеї комунізму, ідеї соціалізму»[484].

Звертався автор і до української патріотично налаштованої громади. Застерігаючи від практики різких і незаконних форм протесту, в які часто переходили виступи опозиційно налаштованої молоді, особливо на теренах Західної України, Дзюба сформулював теоретичну програму дій українського патріота в новітніх умовах і переконливо доводив, що першочерговим завданням української інтеліґенції є боротьба за відродження української культури й України в цілому.

Він вважав помилкою йти на відкритий конфлікт із владою, пропонуючи натомість досягати «легальним шляхом всього того, що нам обіцяно всіма конституціями, всіма програмами, всіма деклараціями»[485].

Позірна поміркованість праці неабияк сприяла зростанню лав національно налаштованої молоді й лише після цього — в середині 1972-го — «Інтернаціоналізм…» було визнано «антирадянським» твором, саме зберігання якого могло стати приводом до репресій (це через сім років після написання!).

Під впливом книжки традиційне щорічне відзначення пам'яти Тараса Шевченка, яке неформально відбувалося кожного 22 травня, в 1967-му перетворилося на справжню демонстрацію протесту проти політики «русифікації».

О 22-й годині до пам'ятника під'їхав міліцейський воронок і по меґафону почав вимагати розійтися. Люди, що до того мирно співали пісні на слова Шевченка, не лише зіґнорували цю вимогу, а й із криками «Ганьба! Ганьба!» перекрили рух Володимирською вулицею. Міліцейські воронки відразу ж зникли з місця інциденту, прихопивши з собою п'ятьох людей, які перебували найближче до машин. Мітинґ, що вже мав був закінчитися, спалахнув із новою силою. До мітинґуючих приєднувалися нові й нові люди, і коли молодий лікар Микола Плахотнюк запропонував іти до будинку ЦК КПУ й вимагати, щоб заарештованих відпустили, боронити справедливість пішло близько трьох сотень людей. Не зупинило їх навіть те, що дорогу було блоковано вантажівками, були спроби зчинити бійку й розігнати людей струменями води з брандспойтів.

О другій годині ночі міністр охорони громадського порядку Головченко вийшов до людей і пообіцяв «до ранку відпустити затриманих». На світанку наступного дня їх справді відпустили з міліцейської дільниці без жодних пояснень[486].

Прикра поразка в боротьбі з дедалі організованішим культурницьким національним рухом змусила владу посилити пильність і дала нові козирі прихильникам «жорсткої» політики придушення непокірних. Молоді ж культурники, які швидко вливалися до національного руху, ставали дедалі активнішими. Не зупиняла навіть небезпека втратити роботу чи бути відрахованим із вищого навчального закладу.

Закономірним підсумком цього протистояння став лист 139 діячів науки, літератури й мистецтва, заадресований Ґенеральному секретареві ЦК КПРС Л. І. Брєжнєву, Голові Ради міністрів СРСР О. М. Косигіну та Голові Президії Верховної Ради СРСР М. В. Підгорному[487]. Представники гуманітарної та творчої інтеліґенції били на сполох щодо політичних репресій останніх років, висловлювали занепокоєння тим, що «ведені в останніх роках політичні процеси стають формою придушення інакомислячих, формою придушення громадянської активности й соціальної критики, необхідної для здоров'я всякого суспільства. Вони свідчать про щораз сильнішу реставрацію сталінізму, проти якої так рішуче і мужньо застерігають І. Габай, Ю. Кім та П. Якір у своєму зверненні до діячів науки, культури і мистецтва СРСР. На Україні, де порушення демократії доповнюються та загострюються перекрученнями в національному питанні, симптоми сталінізму виявляються ще сильніше»[488].

Першим підписав цього листа Сергій Параджанов. Приєднав свій голос до цього протесту і Василь Стус.

Лист викликав певний резонанс ув Европі та світі. У лютому 1969-го «за амністією» було звільнено Вячеслава Чорновола[489].

У квітні 1968-го починається збір підписів під листом 150-ти, де також є Стусів підпис. У ньому засуджувалася практика «закритих» судових процесів над представниками творчої інтеліґенції Києва, Івано-Франківська та Львова[490].

Удар у відповідь з боку влади не забарився: за роман «Собор» почали цькувати українського письменника Олеся Гончара. Очолив кампанію Голова КДБ при Раді Міністрів СРСР Ю. Андропов, який у листі до ЦК КПРС оцінив «Собор» як «політично шкідливий твір, що пропагує елементи націоналізму, в спотвореному світлі зображує радянську дійсність»[491].

Саме в цей час Василь Стус закінчив роботу над укладанням збірки «Зимові дерева» й 12 травня 1968 року подав її до видавництва «Молодь»[492].

Книжку неофіційно забороненого молодого й незручного літерата чомусь було відразу включено у видавничий план і розпочато її підготовку до друку.

На жаль, первісний варіант збірки не зберігся. Загалом схвальну внутрішню рецензію написав Іван Драч, який «гаряче рекомендував»[493] книжку до друку. Однак після того, як набув розголосу відкритий лист Василя Стуса до Президії Спілки письменників України з приводу статті О. Полторацького «Ким опікуються деякі гуманісти», опублікований в «Літературній

1 ... 72 73 74 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василь Стус: життя як творчість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Василь Стус: життя як творчість"